Розвиток церковної архітектури в Україні

Архітектура посідає у художній культурі особливе місце як основа синтезу всіх інших видів мистецтва, зокрема живопису, скульптури, декоративно-прикладної творчості. Архітектура — передусім мистецтво створення (проектування і будівництва) будівель споруд та їх комплексів. Це явище матеріальної культури і водночас один із провідних видів пластичного мистецтва, що грунтується на єдності принципів краси і корисності Як вид мистецтва, вона формує просторове середовище для життя і діяльності людини, виражає суспільні ідеї у художньо-естетичних образах. Суспільна цінність архітектури зумовлюється функціональним характером споруд, їх естетичною визначеністю. За призначенням архітектура поділяється на основні типи: житлову, суспільно-громадську (культові будівлі, культурно-освітні, видовищні, адміні стративні тощо), промислову (виробничі, транспортні, торговельні споруди). Складовою архітектури є садово-паркове мистецтво (оформлення парків, скверів, бульварів тощо). В Україні архітектура як вид будівельного мистецтва виникає у VII ст. до н.е. Високим рівнем відзначалася архітектура колишніх грецьких колоній на українському узбережжі Чорного моря.

Першою християнською спорудою була церква Святого Іллі, зведена ще за часів княгині Ольги. Ми не маємо відомостей, який вона мала вигляд, але, оче видно, споруд жена вона була за зразком візантійських церков. Перші кам'яні будівлі на Русі з'явилися під орудою візантійських зодчих. Масштабні роботи щодо створення ансамблю монументальних споруд князівського центру в Києві розгорнулись в кінці Х — початку XI cт. За нетривалий час були побудовані два палаци (розмірами 45х11 м) з видовженими фасадними галереями. Матеріали розкопок, а також мініатюри Радзивілівського літопису засвідчують, що київські князівські палаци були двоповерхові, заркадами і службовими приміщеннями на нижньому поверсі іжитловимина верхньому. Центральна і, можливо, бокові частини будівельзавершувались високими баштами з чотирискатними дахами,вкритимичерепицею. Разом з теремами часів княгині Ольги палаци сталиокрасою міського центру Києва.

Центральною будівлею ансамблю «міста Володимира» булла Десятинна церква. Після завершення будівництва, згідно з літописом, церква булла прикрашена іконами, дорогоцінним посудом, хрестами, які Володимир вивіз із Херсонеса і спадкував як посаг за принцесою Анною. «Навряд чи в якій-небудь іншій країні середньовіччя можна зустріти так багато перехресних культурних впливів, як на Русі. Візантія, народи Сходу і Кавказу, Західна Європа та Скандинавія окружляли Русь. Перські тканини, арабське срібло, сирійські вироби, єгипетський посуд, франківські мечі йшли на Русь і, звісно, слугували не лише предметами вжитку заможних класів суспільства, але й зразками для художньої творчості руських майстрів» (Б. Д. Греков). У київської держави культурні зв’язки з Візантією були найбільш близькими та діяльними. Насправді: другим Царгородом називали Київ іноземні подорожуючі. Один з них, західний письменник ХІ століття Адам Бременський, визнав Київ «суперником Константинополя». Красою Києва був захоплений й онук хана Батия, коли зі своєю армією підійшов до стін міста. Хоча, звісно, подібні досягнення не могли бути чимось раптовим. Ні впливом Візантії, ні впливами вірменськими, балканськими, іранськими чи романськими не пояснити такої захоплюючої майстерності. Князь Володимир Святославич проробив чималу релігійну еволюцію. Починаючи з язичества, він спочатку скористався звичаями більшості і проявив себе великим ідолоприхильником, що здійснює навіть людські жертвоприношення. І по всій країні він встановлював ідолів, а за тим, прийнявши християнство, руйнував цих ідолів і замість язичницьких капищ приступив до розбудови християнських церков. З Херсонесу, який він захопив боєм, він вивіз зразки візантійського мистецтва – ікони, хрести і церковну утвір – а також дві бронзові античні статуї й квадригу. Для свого храмового будівництва Володимир виписує грецьких архітекторів як найбільш мистецьких і славетних на весь християнський світ.

Ці архітектори й приносять на Русь систему хрестово-купольного храму. З Х століття дерев’яні храми, палаци, фортеці будуються по всій Русі. 996 року був збудований перший кам’яний храм. Побудована у Києві, неподалік від княжих палаців, ця церква отримує назву Десятинної, так як на її утримання князь Володимир віддавав десяту частину своїх прибутків. Кожен храм за християнським звичаєм присвячується якому-небудь святому чи християнському святу. Десятинна церква була присвячена Успіню Богородиці. З цього часу багато руських храмів називались Успінськими: Богородиця, за уявленнями християн, стала захисницею Русі. Цей кам’яний храм, стіни якого зруйнувались під час татаро-монгольської навали на Київ 1240 року, відомий завдяки археологічним знахідкам. Для будівництва Десятинної церкви були запрошені візантійські архітектори. Вони внесли нову систему планового і просторового рішення архітектури храмів. З цього часу всі руські церкви являють собою споруди так званого хрестово-купального типу, який виник ще у VI столітті у Візантії. В плані цього храм утворює квадрат, який всередині ділиться стовпами на окремі частини, які іменують нефами. Нефи витягнуть зі сходу на захід. На заході знаходиться вхід до храму, на сході, у напівколовому виступі, що зветься апсидою, знаходиться олтар. Стовпи, що поділяють храми на нефи, створюють свого плану хрест, який визначає тип церкви так само, як і купол, що знаходиться на середньо хресті. Принципи ць