Архітектура Західноєвропейського класицизму

АРХІТЕКТУРА ЗАХІДНОЄВРОПЕЙСЬКОГО КЛАСИЦИЗМУ

Наприкінці XVII століття у Франції в період правління Людовика XIV у сфері мистецтва зародився новий стиль — класицизм, що в перекладі з латинського означає «зразковий». Незабаром під впливом ідей Освіти він поширився по території майже всієї Західної Європи і панував до першої третини XIX століття. Найбільше поширення класицизм одержав у Франції, Англії, Німеччині і Росії, де охопив буквально всі сфери мистецтва, але самий яскравий слід залишив в архітектурі.

В основі цього стилю лежали ідеї повернення до античної спадщини як до ідеального зразка і норми існування людини.

Таке звертання до мистецтва минулого було зв'язано з тим, що в європейських країнах починаючи з XVII століття йшов бурхливий розвиток і становлення капіталістичних відносин. А як відомо, життя держави завжди знаходить висвітлення в мистецтві і навіть впливає на його напрямки.

У мистецтві виникла необхідність у такому напрямку, що сприяло б відображенню нових віянь століття. Їм і став класицизм. Тепер архітектура повинна була передавати не парадну урочистість і пишність, а величчя і значність: викликати в людей асоціації з величчю правителів древніх греків і римлян.

Класична форма, що дійшла з глибини століть, що завжди вважала яся зробленої, не визнавала динаміки, суперечливості і багатозначності; вона була позбавлена всякого натяку на боротьбу. Останній фак1 особливо влаштовував монархів Європи. У підсумку класицизм виявився настільки привабливим для існуючих політичних режимів, що був прийнятий як офіційний стиль в архітектурі в абсолютистській монархії Людовика XIV і в імперії Катерини II. Віко ре практично всі короновані і титуловані особи Європи став будувати свої палаци в новому стилі. Великий успіх класицизм мав в Британській імперії.

Класицизм кінця XVII століття, що одержала назва «стиль Людовика XIV», розвивався по двох напрямках. Виниклий новий стиль склав різкий контраст із попереднім пишним і вигадливої бароко. На противагу йому для класицизму була характерна чітка геометрія форм, логічність і регулярність планування, сполучення гладкої стіни з ордером, портиками, колонадами, статуями, рельєфами і стриманим декором. Усім своїм зовнішнім виглядом архітектурні конструкції повинні були символізувати величчя і показність, холодна і зарозуміла перевага, відмова від проблем повсякденного життя.

Для досягнення цієї мети французькі архітектори використовували спеціальні прийоми компонування і планування античності, застосування яких привело до того, що будинок усім своїм видом виражало ясність і організованість, чіткість і порядок. Зразком для наслідування декоративного оздоблення внутрішніх приміщень стало знову ж стримане і величне мистецтво древніх греків і римлян.

З античної спадщини архітектори XVII століття перейняли не тільки характерні для нього форми, окремі деталі, але і строгу упорядкованість в усьому, підпорядкування окремих частин єдиному цілому й один одному, неухильне дотримання співвідношень сили ваги й опори, що сприймає неї. Така конструкція наочно показувала взаємодію навантаження й опори як двох основних елементів, їхні зв'язки і співвідношення частин.

Невід'ємною рисою всіх архітектурних композицій епохи класицизму стала симетрія, тому що вважалося, що саме вона найкраще передає владу строгої дисципліни. Стіни приміщень, витримані в строгій кольоровій гамі, розчленовували на симетричні площини за допомогою пілястрів. У такий спосіб симетрія й упорядкованість поступово перемінили рух і мінливість форм попереднього стилю. Замість плавних ліній, вигадливих завитків і раковин на стінах з'явилася стримана класична орнаментація у виді гірлянд, медальйонів, розеток, що розташовуються у визначеному чергуванні.

Як основні елементи в архітектурних композиціях використовували класичні форми і деталі, у яких співвідношення складових частин були строго визначені. Зовні вони доповнювали підкреслену правильність і строгість усього будинку. Найчастіше зодчі використовували ордерну композицію, тому що колонади, як ніщо інше, передавали ідею величі й упорядкованості (ордер у перекладі означає «порядок»). Важливими елементами були портики, дрібні пілястри, карнизи.

Для класицизму було властиво інше, чим для попереднього стилю, відношення до матеріалу. Нове покоління архітекторів намагалося підкреслити його природну красу і структуру: дерево стали рідше золотити і фарбувати, природна краса тільки відтінялась (наприклад, накладками з бронзи і кераміки). Аналогічно підкреслювалися властивості металу, фаянсу і порцеляни. Це особливо упадало в око, коли створювалися величезні комплекси, характерні для епохи класицизму. Колірне рішення інтер'єрів ставало більш світлим і оформлялося в основному в пастельних тонах.

У зазначену епоху продовжували свій розвиток центральні положення і теорії містобудування попередніх століть, а також виникали зовсім нові, засновані на останніх досягненнях точних наук і зодчества. Їхня реалізація відбувалася наприкінці XVIII — першій половині XIX століття, у період бурхливого росту міст у Європі. Природно, що класицизм, розквіт якого довівся саме на цей період, наклав відбиток на зовнішній вигляд більшості нових будівель. До наших днів збереглися цілі квартали з характерними для цього стилю рисами.

На початку XIX століття у Франції, під час правління Наполеона I, класицизм перейшов у завершальну стадію — ампір (що в перекладі означає «імперія