Внутрішня і зовнішня торгівля. Торгівельні компанії XVI-XVII століття

Міністерство освіти і науки України

Дніпродзержинський державний технічний Університет

Заочний факультет

Кафедра історії України

Контрольна робота

З дисципліни: «Економічна історія України»

Варіант № 11

Виконав: ст. гр.ОА-08-1з

Косенко Н.М.

Прийняв: доцент

Хлибова Л.В.

м.Дніпродзержинськ

2008р.

Внутрішня і зовнішня торгівля. Торгівельні компанії (XVI-XVIIст.)

Зростання обсягів виробництва, як сільськогосподарського, так і ремісничого, викликало пожвавлення торгівлі, розвиток економічних зв'язків між різними населеними пунктами, ринками і землями. Чим глибшим був суспі­льний поділ праці, тим більшою ставала потреба різних соціальних і професійних груп у виробничому спілкуванні.

Неабияку роль у розвитку внутрішньої торгівлі відігравали міські торги та базари, кількість яких постійно зростала. Вони обслуговували місцеві ринки і проводилися раз або двічі на тиждень у визначені, часто святкові дні, перетворюючись поступово на елементи постійної торгівлі. Право на влаштування торгів і базарів надавалося містам і містечкам спеціальними привілеями. На них приїжджали переважно жителі навколишніх сіл і міст. Шляхта й купці, козаки і селяни звозили туди хліб, крупи, рибу, віск, мед, прядиво, худобу, шкури, сіно, вироби сільських промислів і хатнього ремесла. Основними споживачами цих товарів були міщани. Однак і купці скуповували великі партії хліба, худоби тощо, аби вигідно перепродати в інших містах. Великим попитом користувалася зброя.

Важливим предметом торгівлі була сіль. Вона поставлялася з Галичини і Північного Причорномор'я в усі землі України і за кордон. З'явилась окре­ма категорія торговців сіллю, яких називали солениками, а пізніше — чума­ками і коломийцями. Багатші з них в окремих містах монополізували торгі­влю сіллю.

Торги відрізнялися від базарів тим, що на них продавались товари певного виду. Так, у Дрогобичі в 1523 р. був установлений вільний торг м'ясом. На Лівобережжі продавали продукти харчування, сільсь­когосподарську сировину, вироби ремісників. Асортимент товарів свідчив про певну господарську спеціалізацію районів. У містечку Опішня на Лівобе­режжі крім «красного товару» і харчових продуктів продавали дерев'яний, глиняний і скляний посуд; у Глухові, Конотопі, Борзні — хліб; у Полтаві, Ромнах, Ніжині — тютюн; у Прикарпатті в містечку Лисець — шкіряні ви­роби; у Бережанах — вовну і полотно; на торгах і базарах Заліщиків і Зба­ража — зерно; у Львові — худобу і хліб.

Магістрати й ратуші стежили за якістю продукції і тим, щоб продукти харчування потрапляли передусім до міщан, а не до перекупників.

Обмежувалися права торговців, які не належали до відповідних цехових організацій. Так, «вільна» торгівля м'ясом у місті Дрогобичі в 1523 р. відбу­валася щопонеділка за такої умови: якщо чужі люди продаватимуть м'ясо, то мусять дати замку від кожної голови худоби лопатку; міщани від вола або телиці заплатити по одному грошу, від свині, вівці та теляти — півгроша.

За місце на торзі брали відповідну плату, що не була постійною і одна­ковою для всіх міст, її визначали залежно від товару. Доход ішов на користь замку.

З XV ст. набули поширення ярмарки — торги широкого значення, періодично організовувані у традиційно визначеному місці,які зв'язували між собою різні регіони України. Вони стали першою ознакою формування внутрішнього ринку і були спочатку універсальними, з часом посилювалася їх спеці­алізація. На ярмарках не тільки торгували, а й укладали угоди на виробництво та поставку певних товарів. Значно розширювалася оптова торгівля. Міста для проведення ярмарків визначались великокнязівськими і коро­лівськими грамотами (постановами).

Купці приганяли зі сходу України великі стада худоби, привозили хутро, мед, віск, шкури, рибу, ремі­сничі вироби. Активними учасниками ярмарків були міщани і селяни, які купували сукно, полотно, вироби ужиткового призначення, зброю тощо.

Крім базарів, торгів та ярмарків, розвивалася також постійна торгівля, якою займалися купці, багаті міщани, цехові ремісники через стаціонарні заклади — крамниці, магазини, рундуки, склади, корчми, шинки, ятки (ларки), де продавалися взуття, одяг, прянощі, прикраси тощо. Для прикладу, у Кременці та Володимирі-Волинському у середині XVIст. налічувалося відповідно 70 і 30 крамниць, Кам'янці-Подільському (1570р.) – 40, Овручі (1629р.) – 30. У 1566р. тернопільські купці отримали привілей на воло­діння оптовими магазинами текстильних товарів і солі, у 1585 р. польський король дозволив будувати 20 крамниць навколо ринку в Стрию. В середині XVI ст. на ринку у Львові працювали 15 крамниць, відкривалися нові. У тих крамницях («крамах») вирувало торгове життя: були ятки шевські, крамниці золотарів, аптекарів, кушнірів, слюсарів, будки перекупок, саджавки з ри­бою.

Доволі поширеною була така форма торгівлі, як корчмарювання. Торгува­ли горілкою, пивом, медом. У Галичині корч­марювання було на відкупі у корчмарів, переважно польських євреїв.

Надзвичайно важливу роль у господарському розвитку України відігравала зовнішня торгівля. Серед її головних центрів виділялися такі міста, як Київ, Львів, Кам'янець-Подільський, Луцьк. Провідне місце у торгівлі як зі Сходом, так і з Заходом посідав Львів. Через нього йшли сухопутні шляхи левантійської торгівлі. Важливим транзитним пунктом був Київ, з якого йшли шляхи на Кавказ, у Середню Азію,

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать