Соціальне походження промислової буржуазії України в XIX столітті

Контрольна робота на тему:

Соціальне походження промислової буржуазії України в XIX ст.

До підприємницької діяльності у першій половині XIXст. залучалися активніше ті стани, що були значно краще забезпечені коштами — поміщики та купці.

Цим двом соціальним групам і надалі вдавалося зберігати домінуючі позиції у промисловості. Таку високу питому вагу поміщиків серед організаторів промислових підприємств вдало пояснював тогочасний відомий статистик Журавськкй, «Поміщики, — зазначав вів, — переважно виробники: вони володіють головною і найважливішою сумою приватного майна — землею, а значить, чималою частиною матеріалів фабричного виробництва. За допомогою позик у кредитових установах вони завжди можуть мати у своєму розпорядженні величезні капітали для початкової організації закладів, та й організувати ті заклади легше їм через те, що вони використовують власні матеріали і робітників» .

Наявність коштів, нагромаджених за рахунок нееквівалентної торгівлі, також допомагала купцям в організації виробництва, хоча їм деякою мірою перешкоджала відсутність у першій половині XIX ст. вільних робочих рук. Однак, незважаючи на це, купецтво вже в той час значно активізувало свою промислову діяльність. За розрахунками дослідника соціально-економічних процесів на Україні переломної доби М. Бровера, який вважав усі міські фабрики і заводи купецькими через те, що поміщицькі, підприємства зосереджувалися переважно в маєтках, так представив динаміку розвитку купецького підприємництва: 1838 р. — 607 закладів, 1840 р. — 707, 1847 р. — 752, 1861 р. — 1575.

Отже, купецький капітал дедалі настійніше заявляв про себе у промисловості. Вже на час селянської реформи 1861 р. він посів домінуюче становище. На 1861 — 1862 рр. купецькому капіталу належало 72 % промислових підприємств різного типу. Майже у повному розпорядженні купецтва знаходилися швацькі, ливарні, салотопні підприємства, тим часом як цукроваріння монополізували поміщики. Географічно, поміщицьке підприємство переважало у Київській та Харківській губерніях а купецьке — у Херсонській. За умов і Засилля цих двох соціальних станів у промисловості лише поодиноким - представникам соціальних низів — селянам — вдавалося пробитися до лав більш-менш значних промисловців.

До таких, зокрема, належали родини Симиренків і Яхненхів, котрі започаткували бурхливу промислову кар'єру ще за кріпосницької доби. Розпочавши свою діяльність як дрібні торгівці, вони викупилися з кріпосної неволі і заснували в 1815 р. торговий дім, який вже на зламі двох епох був відомий не лише в імперії айв Європі Нагромадивши кошти на торгових _; операціях, вони у 40-і рр. першими у Російській імперії заснували парове цукрове виробництво на Ташлицькому та Городищенському цукрових заводах, за останнім словом техніки побудували Городищенський машино- і будівний завод і ціле робітниче містечко з недільною школою, парафіяльним міським та технічним училищами, бібліотекою, театром, лікарнею та церквою . На жаль, промисловий злет фірми був припинений її крахом на початку 80-х рр. XIXст.

Бурхливий розвиток фабрично-заводської промисловості у лореформену добу викликав зростання нових соціальних сил і посилення їх ролі у громадському та економічному житті суспільства. Інтенсивне індустріальне будівництво яке розгорнулося, починаючи з 60-х рр. XIXст., привело до того, що промислова буржуазія перетворилася у впливову частину класу капіталістів, котра специфічно була пов'язана з передовим у технічному відношенні господарством, а тому виступала носієм технічного прогресу. Потребуючи дедалі більше освічених кадрів, вона вільно чи невільно сприяла розвиткові як загальної так і спеціальної освіти. Вміло пристосовуючись до кон'юнктури внутрішнього та зовнішнього ринків, промислова буржуазія удосконалювала виробництво, впливала на політику уряду, підштовхуючи його і далі по шляху реформування економіки.

У період поглибленого розвитку ринкових відносин, що відбувався у 2-й половині XIX ст. змінювалися шляхи, форми та інтенсивність становлення буржуазії взагалі і промислової зокрема. На цей процес певним чином, упливало і лореформеяне законодавство, яке стимулювало залучення до підприємництва демократичних низів. У 60-і рр. було ліквідовано обмеження у торгово-промисловій сфері для селян і міщан. Селянські свідоцтва 4-х розрядів скасовувалися. На селян поширювалися загальні юридичні права, формально протягом перших пореформенних років усувалися всі станові обмеження у підприємництві. Підприємцем міг стати будь-хто, кому під силу було придбати свідоцтво на право торгівлі чи промислу. Одночасно певним категоріям промисловців надавався цілий ряд пільг. Так, від промислових зборів звільнялися дворянські підприємства в маєтках та селянські за иісцем-пропнскн власника, якщо в кожному з них працювало не більше ,, 13 робітників. Не оподатковувалися млинарі, олійниці, цегельні, лісопильні і тому подібні заклади, розташовані за межами міст. Усе це, з одного боку, сприяло ширшій участі у промисловому будівництві менш заможних прошарків суспільства, а з іншого, — підтримувало дворянське підприємництво, що, як ми відзначали, вже на час реформи почало поступатися місцем купецькому.

Всі ці зміни були зафіксовані у положенні від 8 січня 1863 р. «Про мито за право торгівлі та інших видів промислів» . Юридично ним визнавалися за всіма станами рівні права в галузі підприємницької діяльності Це положення за