Мюнхенський диктат і подальша доля Чехословаччини

Контрольна робота на тему

Мюнхенський диктат і подальша доля Чехословаччини

На нараді 5 листопада 1937 р. Гітлер поставив на перший план приєднання до Третього рейху чехословацьких німців. Ця група населення числом близько 3 мільйонів 200 тисяч проживала в Судетській області. До поразки Австро-Угорщини в 1918 р. вони ніколи не належали до Німецької імперії. Ці німці більш-менш перемішалися з чехами й жили з ними в достатній злагоді. Судетська область була дуже розвинена промислово, і уряд Чехословацької Республіки збудував там потужні укріплення. У німецькій меншині налічувалося кілька політичних партій.

Після того, як у середині березня 1938 р. відбувся "аншлюс" Австрії, гітлерівська Німеччина перевела свій зловісний погляд на чергову жертву — Чехословаччину. Ще на початку 1937 р. генеральний штаб за вказівкою А. Гітлера розробив відповідний "план Грюн". Англія та Франція явно надавали Німеччині свободу дій у Центральній та Південно-Східній Європі, сподіваючись таким чином виторгувати собі безпеку за рахунок малих держав цього регіону.

Керівництво Чехословаччини розуміло, що насильницька анексія Австрії значно ускладнила міжнародне та військово-політичне становище республіки. Єдиний засіб запобігти прямій агресії воно вбачало в досягненні компромісу з Німеччиною, насамперед шляхом угоди з її "п'ятою колоною" — Судетсько-німецькою партією. Саме в цьому напрямі тиснули на Прагу Англія і Франція, які настійно радили піти задля миру в Європі на максимальні поступки К. Генлейну.

Зрозуміло, що аншлюс дуже стривожив Чехословаччину, хоча вночі з 11 на 12 березня Герінг запевнив чеського посла в Берліні Мастного, що введення німецьких військ в Австрію було лише "родинною справою" і що німецькі війська поважатимуть чеські кордони. Однак уже 16 березня Генляйн пообіцяв чітко дотримуватися вказівок німецького посольства в Празі.

21 березня фон Ріббентроп повідомив німецьких послів, що запевнення Герінга не означають збереження цілісності Чехословаччини. 16 березня Генляйн звернувся до всіх судетських німців і закликав їх приєднатися до його партії. 29 березня один із його заступників Ернст Кундт виступив у чехословацькій Палаті депутатів і зажадав повної автономії для Судетів.

Проте по-справжньому криза спалахнула лише наступного місяця. 24 квітня на з'їзді Судето-німецької партії в Карлсбаді (Карлових Варах) Генляйн домігся прийняття програми з восьми пунктів. Головними з них були відновлення повної рівноправності між "німецькою національною групою" й чеським народом, прийняття законів на захист судетських німців, які мешкають за межами цієї зони, відшкодування збитків, заподіяних їм після 1918 р., свобода визнавати нацистську ідеологію, узаконення німецької мови як офіційної в Судетській області. За два дні перед тим, 21 квітня, Гітлер і Кейтель виробили "Зелений план", яким передбачалося напасти на Чехословаччину після серії дипломатичних переговорів, які призвели б до кризи.

Карловарська програма була підготована в тісному контакті з Гітлером. Німецька преса брала дедалі різкіший тон щодо чехів. Головне було знати, до якої міри Франція й Англія підтримуватимуть чехословацький уряд. З квітня 1938 р. французький кабінет очолював Едуард Даладьє, а Міністерство закордонних справ — прихильник політики примирення Жорж Бонне. Французькі й англійські політики вважали за небезпечне спрямовувати чехів на опір і рекомендували їм іти на переговори. 28—29 квітня Чемберлен, Галіфакс, Даладьє й Бонне провели зустріч у Лондоні. Французький уряд, вважаючи себе ще зв'язаним французько-чехословацькою угодою, марно намагався добитись від Англії чіткої спільної гарантії для Чехословаччини, на чому активно наполягав СРСР. Єдиним результатом їхніх розмов стала постанова продовжити переговори на рівні генеральних штабів і звернутися до чехословацького уряду, що й було зроблено 7 травня. Франція й Англія закликали Чехословаччину розпочати прямі переговори з партією Генляйна в дусі порозуміння.

19 травня 1938 р. розпочалася передислокація німецьких та польських військ, зосереджуваних біля кордонів Чехословаччини. Згідно з "планом Грюн" приводом для вторгнення мало стати вбивство гітлерівською агентурою німецького посланника в Празі.

В ніч з 20 на 21 травня чехословацький уряд під приводом концентрації німецьких військ уздовж кордону оголосив мобілізацію одного року призову резервістів і спеціалістів інших років призову. Однак французький військовий аташе швидко встановив, що насправді ніякої концентрації німецьких військ не було. Навпаки, в наказі Кейтеля від 20 травня чітко зазначалося, що будь-який напад станеться не раніше 1 жовтня.

Опівночі 22 травня британський посол сер Ерік Фіпс домігся зустрічі з Бонне і вручив йому ноту, в якій французький уряд застерігали від будь-яких ілюзій щодо можливої позиції Британії: вона втрутиться лише в разі неспровокованої агресії проти Франції. Британський уряд виключав можливість будь-якої війни в Європі (результат якої неможливо було передбачити) через Чехословаччину. Французький уряд погодився з цими висновками, але нагадав, що в разі німецької агресії вступить у дію союзний договір. Врешті-решт Гітлер утримався від виступу, і військові заходи були скасовані 24 травня. Проте він залишився невдоволений і 30 травня підписав генеральну директиву про виконання "Зеленого плану" не пізніше 1 жовтня. Водночас гарячково пр