Визвольна війна українського народу 1648-1654 р.

Контрольна робота

з дисципліни: «Історія України»

Тема контрольної роботи:

Визвольна війна українського народу 1648-1654 рр.

Зміст контрольної роботи

1.Створення нової Української держави

2.Дипломатичні переговори взимку 1649 р.

3.Війна на два фронти. Битва під Зборовом

3.Дипломатичні та воєнні успіхи у 1650 р.

4. Поразка під Берестечком та її наслідки

5. Воєнні дії у 1652—1653 pp.

6. Переяславська рада 1654 р.

Список літератури

1.Створення нової Української держави

Результативність повстанського руху 1648 р. змушує висловити сумнів щодо трактування радянською історіографією цієї події як початку визвольної війни. Окремі вчені (Микола Костомаров і Михайло Покровський) називали боротьбу українського народу в середині XVII ст. «козацькою революцією». Погляньмо на події 1648 р. з точки зору революційності тих змін, що тоді відбулися. Революція — це докорінна зміна в житті суспільства мирними чи військовими засобами. Залежно від спрямованості вона могла мати або соціальний, або національно-визвольний чи змішаний характер.

У ході всенародного повстання 1648 р. в Україні відбулися докорінні зміни в державному устрої українського суспільства. Було повалено польсько-шляхетське панування й розпочато створення Української національної держави республіканського типу. Верховним органом молодої держави стала загальнокозацька рада. Хоча в її роботі могли брати участь лише козаки, але в умовах вільного доступу в ряди козацтва інших верств населення рада мала загальнонародний характер. Вона вирішувала найважливіші питання життя України. На чолі держави стояв гетьман, який обирався козаками. До його рук поступово переходила військова, адміністративна, фінансова й судова влади. Дорадчі права при гетьмані мала рада генеральної старшини, до якої входили обозний (керував постачанням армії), суддя (очолював генеральний суд, вищу судову інстанцію), писар (займався діловодством і зарубіжними зв'язками), підскарбій (відав фінансами, скарбом і податковою політикою), осавул (відповідав за організацію і боєздатність військових частин), хорунжий (частково відав військовими справами і відповідав за збереженість головного військового прапора), бунчужний (оберігав гетьманський бунчук). Вищі урядові посади з'явилися в ході вирішення назрілих проблем й інколи могли заміщатися одночасно двома особами.

Головною запорукою успішного будівництва Української держави стало створення національної армії на організаційних принципах запорізького козацтва. Армія формувалась із добровольців, відзначалася високим бойовим духом, мужністю та суворою дисципліною. її основну ударну силу становили запорожці й реєстрові козаки Білоцерківського, Чигиринського, Черкаського, Корсунського і Переяславського полків. У ході боротьби невеликі повстанські загони об'єднувалися в нові полки, які приймали назву найбільшого міста. З'явилися Полтавський, Прилуцький, Миргородський, Ніжинський, Борзнянський, Ічнянський, Кропивнянський, Київський, Уманський та інші полки. Бойове ядро полку становили 1—2 тис. записаних у реєстр козаків, але при необхідності до них приєднувалися ще десять, а то й більше тисяч добровольців. Чисельність української армії доходила до 100—150 тис. чол. Це набагато більше, ніж в будь-якій іншій європейській державі. Як правило, полчани самі обирали полковника з-поміж иайталановитіших організаторів, мужніх і хоробрих ватажків. Те ж саме відбувалося й при формуванні полкової старшини — писаря, судді, обозного, осавула, хорунжого. Разом з тим гетьман призначав полковників І на власний розсуд з числа непримиренних ворогів польської шляхти. Прискіпливий відбір кращих з кращих забезпечив перевагу військової майстерності командирських кадрів української армії над професійною вправністю польських воєначальників. У відносинах між полковниками й вищою старшиною органічно поєднувалися воєнна ініціатива з суворого дисципліною. Наказ гетьмана викопувався незаперечно, негайно й точно. В цьому армія чітко дотримувалась правил, вироблених запорожцями у їхній безперервній борні то з татарами, то з турками, то з ляхами, а то а з усіма разом. Полки складалися з сотень, чисельність яких була неоднакового. Часто вони налічували до 500—700 козаків кожна на чолі з сотником, писарем, осавулом І хорунжим. У більшості випадків сотенна старшина обиралась на відкритих козацьких радах.

Поступово формувалася територія держави. На неї переносився традиційний військовий устрій козацтва, що найповніше відповідало головній меті — визволенню України від поневолювачів. Звільнена територія почала ділитися на полки й сотні на чолі з полковниками та сотниками. На кінець 1648 р. вона простягалася від Слобожанщини на сході до Галичини на заході. Україна відроджувалася Б старокиївських межах на новій національно-соціальній основі. Радикальні зміни відбулися і в становищі українських міст. Вони визволилися з-під залежності короля, магнатів, шляхти, католицького духовенства й стали юридично самостійними. Вся повнота влади перейшла до магістратів і ратуш. Більшу свободу дістали сільські старости.

Революційні зміни сталися в національно-соціальному складі військових і адміністративних органів. Повстанці поклали край пануванню польських магнатів, шляхти й католицького духовенства у владних структурах суспільства. Більшість з них загинула в перші місяці війни або втекла до Польщі. До влади прийшла національна за ск