Диференційна психофізіологія

Тема: Основи диференціальной психофізіологіїлогії.

Зміст. 1

Вступ 2

Розділ 1. Задачі і проблеми диференціальной психофізіології. 3

Розділ 2. Асиметрія мозку. 5

Розділ 3. Темперамент як індивідуальна особливість психофізичної організації особистості.

Висновок.

Список використаної літератури.

Вступ.

Різноманітність і відмінність людей, навіть по зовнішності, відома ще з давніх часів. Хоча людська особа складається лише з десяти частин, але і серед багатьох тисяч не існує двох осіб, які не можна було б відрізнити одне від іншого. Люди відрізняються не тільки будовою особи, або будовою тіла (конституцією). Вони відрізняються поведінкою, діями, вчинками, бажаннями, значенням життя. Люди живуть в різних історичних, суспільних і державних умовах, а останні, як розумієте, накладають свій відбиток на особу. Все це складає різноманітність індивідуальних відмінностей людей. Але люди не тільки відрізняються один від одного, вони схожі один на одного. Так у кожної людини, в його психічному складі існують пізнавальні процеси: відчуття, сприйняття, пам'ять, мислення, уява.Індивідуальні відмінності між людьми в фізичному плані вивчає диференційна психофізіологія. Головна її задача - знайти оптимальні умови формування особи, знайти умови максимального прояву всіх її можливостей, виходячи з її природних даних.

Переглянемо такі поняття, як асиметрія мозку та асиметрія рук. Адже, функціональні асиметрії накладають свій друк на індивідуальні властивості особистості.

Розглянемо в роботі індивідуальні особливості особистості. Бо діяльність і поведінка людини зумовлюються не лише соціальними умовами життя, а в першу чергу саме індивідуальними особливостями її психофізичної організації. І це виразно виявляється в темпераменті особистості. Сформуємо класифікацію темпераментів, а також роль останього в діяльності людини.

1. Задачі і проблеми диференційной психофізіології.

Науковий інтерес до біологічних механізмів людської психології індивідуальності має історію, порівнянну по своїй діяльності з історією багатьох найстародавніших наукових напрямів. Індивідуальні відмінності між людьми на фізіологічному рівні вивчає диференціальна психофізіологія. Вже більше двох з половиною тисяч років тому медиками античності були сформульовані гіпотези, покликані пояснити індивідуальні особливості темпераменту співвідношенням основних рідких середовищ людського організму.

З тих пір, особливо впродовж останніх ста років, було висунуто немало різноманітних, різко різних по науковому рівню концепцій, направлених на виявлення тих глибоких природних першопричин, які, складним чином взаємодіючи з впливами навколишнього середовища, створюють кінець кінцем неповторний психологічний вигляд людської індивідуальності.

У цих концепціях і полягають актуальні проблеми диференціальної психофізіології. Вивчаючи людську особу, не можна ігнорувати її індивідуальні природні особливості. Але разом з тим зрозуміло, що не тільки цими особливостями характеризується особа. Перед диференціальною психофізіологією стоїть задача – знайти оптимальні умови формування особи, знайти умови максимального прояву всіх її можливостей, виходячи з її природних даних.

У всіх концепціях йдеться фактично про одне і те ж: виборі деякої системи біологічних понять, які в своїй сукупності могли бути використані для пояснення індивідуальних особливостей функціонування всіх скільки-небудь важливих сфер людської психіки.

У радянській психофізіології як така система понять використовуються уявлення, вироблені первинно в павловськой школі і розвинені потім стосовно людини лабораторіями б. Р. Ананьева, Би. М. Теплова, В. С. Мерліна і ін. Мається на увазі концепція основних властивостей нервової системи (СНС), яка приймає як провідної посилки положення про існування у високоорганізованої нервової системи ряду властивостей (параметрів, рис, “вимірювань”), що характеризують динаміку протікання в ній нервових процесів збудження і гальмування і складових в своїх комбінаціях нейрофізіологічну основу різноманітних психофізіологічних проявів з їх індивідуальними варіаціями.

В даний час є всі підстави вважати, що ця концепція є найпродуктивнішій зі всіх запропонованих дотепер біологічних теорій психологічній індивідуальності. Її очевидні переваги витікають з того факту, що вона бере як відправний момент не побічні або вторинні ознаки біологічної організації, якими є, наприклад, морфологічні показники – ознаки тілесної конституції у Е. Кречмера або У. Шелдона, а ознаки визначаючої, веде системи людського організму – центральної нервової системи.

Таким чином, вже при справжньому рівні наших знань про організацію мозкової діяльності слід, мабуть, згодитися з тим, що окремі комплекси мозкових структур грають кожен свою роль у визначенні різних особливостей, характеристик психіки і поведінки, і що саме властивостями мозкових систем визначаються індивідуальні особливості цих характерів. Вже вельми схемний виклад істоти цих проблем з достатньою повнотою показує складність і “багатовимірність” самої проблематики диференціальної психофізіології, яка полягає в проблемі основних властивостей нервової системи як нейрофізіологічних чинників індивідуально-психологічних відмінностей. Взаємодіючи з багатоманітними впливами навколишнього середовища, ці природні властивості створюють кінець кінцем те, що не перестає нас спантеличувати і враж