Визначення поняття "Т-групи", стуктура та класифікація

Житомирський державний університет Імені Івана Франка

кафедра психології та педагогіки

Контрольна робота

з дисципліни «Основи психологічного тренінгу»

Житомир 2009

1. Поняття Т-група. Її історичне виникнення

Т-група (від англ. traіnіng - group - тренінг - група) - форма психотерапії, орієнтована на відпрацьовування чутливості стосовно своїх мотивів і емоцій, до мотивів інших людей, до подій соціальної взаємодії, до групової динаміки. Основним психотерапевтичним прийомом виступає груповий аналіз, що виробляється учасниками (10-15 чоловік), які один з одним не знайомі. Теми для обговорення вибираються довільно, головним є ретельний аналіз власної поведінки й поведінки інших учасників групи й вільне обговорення їх. Література: (Eds.) Brandford L., Gіbb J., Benne K. T-Group Theory and Laboratory Method. N.Y., 1964.

У вітчизняній психології заложилася традиція позначати ті види тренінгу, об'єктом впливу в які є якості, властивості, уміння, здатності й установки, що проявляються в спілкуванні, соціально-психологічним тренінгом. Це поняття узвичаїв М. Форверг.

Вважається, що перші тренінгові групи, спрямовані на підвищення компетентності в спілкуванні, були проведені учнями К. Левіна в Бетелі (США) і одержали назву Т-груп. У їхній основі лежала наступна ідея: більшість людей живуть і працюють у групах, але найчастіше вони не віддають собі звіту в тім, як вони в них беруть участь, якими їх бачать інші люди, які реакції, які викликає їхнє поводження в інших людей.. Левін стверджував, що більшість ефективних змін в установках і поведінці людей відбувається в груповому, а не в індивідуальному контексті, тому, щоб виявити й змінити свої установки, виробити нові форми поведінки, людина повинна перебороти свою автентичність і навчитися бачити себе так, як її бачать інші.

Т-група визначалася як збори гетерогенних індивідів, що зустрілися з метою досліджувати міжособистісні відносини й групову динаміку, що вони самі породжують своєю взаємодією.

Успішна робота учнів К. Левіна в майстерні міжгрупових відносин привела до створення в США Національної лабораторії тренінгу. У цій лабораторії була створена група тренінгу базових умінь. Згодом результати її роботи враховувалися в практиці Т-груп. У Т-групах навчали управлінський персонал, менеджерів, політичних лідерів ефективній міжособистісній взаємодії, умінню керувати, дозволяти конфлікти в організаціях, зміцнювати групову згуртованість. Деякі Т-групи були орієнтовані на з'ясування життєвих цінностей людини, посилення почуття його самоідентичності. Вони виникли в 1954 р. і одержали назву груп сензитивності.

В 60- і рр. виникає, що опирається на традиції гуманістичної психології К. Роджерса рух тренінгу соціальних і життєвих умінь (socіal/lіfe skіlls traіnіng), що застосовувався для професійної підготовки вчителів, консультантів, менеджерів з метою психологічної підтримки й розвитку.

У тренінгу життєвих умінь використовувалися три основні моделі, що визначають своєрідність підходу до учасників тренінгу. Перша модель опирається на сім категорій життєвих умінь: рішення проблем, спілкування, наполегливості, упевненості в собі, критичності мислення, уміння самоврядування й розвитку Я- Концепції.

Друга модель класифікує життєві вміння, що є метою тренінгу, на чотири категорії: міжособистісне спілкування, підтримка здоров'я, розвиток ідентичності, рішення проблем і прийняття рішень.

Третя модель включає тренінг емоційного самоконтролю, міжособистісних відносин, саморозуміння, фінансового самозахисту, самопідтримки й концептуалізації досвіду.

В 70- і рр. у Лейпцігському і Йєнському університетах під керівництвом М. Форверга був розроблений метод, названий соціально-психологічним тренінгом. Засобами тренінгу виступали рольові ігри з елементами драматизації, створюючі умови для формування ефективних комунікативних навичок. Практичною областю додатка розроблених М. Форвергом методів стала соціально-психологічна підготовка керівників промислового виробництва.

Соціально-психологічний тренінг одержав широке поширення й у вітчизняній практиці. Перша в країні мононографія, присвячена теоретичному й методичному аспектам соціально-психологічного тренінгу, була опублікована Л. А. Петровською в 1982 р.

Сьогодні цей метод активно використовується в роботі з дітьми, батьками, професіоналами соціономічної (робота з людьми) групи, керівниками підприємств і організацій.

Основна мета соціально-психологічного тренінгу - підвищення компетентності в спілкуванні - може бути конкретизована в ряді завдань із різним формулюванням, але обов'язково пов'язаних із придбанням знань, формуванням умінь, навичок, розвитком установок, що визначають поведінку в спілкуванні, перцептивних здатностей людини, корекцією й розвитком системи відносин особистості, оскільки особистісна своєрідність є тим тлом, що офарблює в різні кольори дії людини, всі її вербальні й невербальні прояви.

Однією з умов успішної роботи тренінгової групи є рефлексія провідного того завдання, що вирішується в ході занять. Вплив може здійснюватися на рівні установок або вмінь і навичок, або перцептивних здатностей і т.д. Змішувати різні завдання в ході роботи однієї тренінгової групи недоцільно, тому що це може, з одного боку, знизити ефективність впливу, а з інший, - викликати появу етичної проблеми, оскільки змінювати завдання в процесі тренінгу можна тільки