Ідеї Юнга та сучасна психологія

Ідеї К.Г. Юнга і сучасна психологія

Юнг Карл Густав (1875-1961), швейцарський психолог і філософ, засновник «аналітичної психології». Розвив вчення про колективне несвідоме, в образах якого (т.зв. архетипах) бачив джерело загальнолюдської символіки, у т.ч. міфів і сновидінь («Метаморфози і символи лібідо»). Ціль психотерапії, по Юнгу, — здійснення індивідуації особистості. Уплинув на культурологію, порівняльне релігієзнавство і міфологію.

Незважаючи на інтерес до психоаналізу Юнг не відступив від містицизму, що є в усіх його працях, починаючи з найпершої роботи, де вже проглядається зародок ідеї про колективне несвідоме.

Концепція Юнга полягає в тому, що символ являє собою неусвідомлювані думки і почуття, здатні перетворити психічну енергію - лібідо - у позитивні, конструктивні цінності. Сновидіння, міфи, релігійні вірування - усе це засоби справитися з конфліктами за допомогою виконання бажань, як виявляє психоаналіз; крім того, у них утримується натяк на можливий дозвіл невротичної дилеми. Юнга не задовольняло тлумачення сновидінь як різних варіацій едипова комплексу, оскільки таке тлумачення не визнавало творчої перспективи сновидіння. В одній з більш пізніх робіт Юнг запропонував метод "активної уяви". У цілому психологія Юнга знайшла своїх послідовників більше серед філософів, поетів, релігійних діячів, ніж у колах медиків-психіатрів. Юнг, що його телеологічний підхід виражає надію, що людина не повинна бути абсолютно рабськи закабалений власним минулим.

Юнг стверджує, що ступені розвитку, які подолала людина, є змістом неусвідомлюваної сфери людської психіки - архетипів. Вони зовні виявляються як сновидіння, міфи і вірування. К. Юнг започатковує уявлення про будову психіки: системи «Самість», "Персона", "Тінь", «Аніма» і «Анімус», як складно взаємозумовле-ні. Так, "Персона" - соціальна оболонка особистості - може підміняти, придушувати «Самість», обмежуючи свободу розвитку особистості. За умови, коли Персона стає вираженням справжньої Самості людини, досягається стан психічного здоров'я.

Система "Тінь" — сукупність темних потягів, спонукань, що суперечать загальній спрямованості особистості. Окремо існує «Аніма» (Душа) - аналог бачення людиною образу матері, «Анімус» - батька - і неусвідомлене - особисте і колективне.

Загальнопоширена юнгівська концепція типів особистості: екстравертів та інтровертів. Перші всі свої сили й інтереси спрямовують назовні, причому речі зовнішнього світу впливають на людину як магніти, що і спричинює відчуження від самої себе. Другі - інтроверти - всю енергію спрямовують на себе, на свою психіку.

Екстраверти – (від латинських коренів «екстра» – «зовні», «верто» – «направляю») особистості, в силу організації їх нервових процесів, спрямовані зовні, вони потребують постійного стимулювання збоку зовнішнього середовища. Їм притаманна тяга до нових вражень. Такі люди потребують товариства, вони невимушені в поведінці, імпульсивні, безтурботні, балакучі, іноді навіть агресивні. Їх почуття, емоції не завжди піддаються контролю.

Інтроверти – (від лат. «інтра» – «всередину», «верто» – «направляю» спрямовані всередину. Їм не потрібне значне зовнішнє стимулювання, і ця властивість формує специфіку їх поведінки. Людина – інтраверт менш контактна, друзів у неї небагато, але вона вірна їм надовго. Інтраверт уникає галасливих компаній, повільний, поважний, планує свої дії та вчинки, досить добре контролює емоції.

«Чистих» екстравертів і інтравертів практично не буває, але всі ми займаємо в цьому діапазоні позицію ближчу до того чи іншого полюсу.

Емоційні реакції людини можна розрізняти, виходячи, зокрема, з того, наскільки вона здатна контролювати свої емоційні вияви, володіти ними. Саме це і визначає рівень емоційної стабільності людини.

Варто зазначити, що мова йде не про саму емоційність або не емоційність і не про здатність виявляти чи приховувати емоції, а саме про рівень контролю за емоційними виявами. Виходячи з цього, люди поділяються на емоційно стабільних і емоційно нестабільних. Емоційна стабільність чи невротизм є причиною багатьох проблем особи, і тому є сенс виміру рівня її у людини.

Різниця між екстравертами та інтровертами визначається відмінностями в станах афективного напруження особистості. Високе напруження емоцій інтроверта обумовлюється тривалістю і яскравістю вражень, якими він живе. У екстраверта емоційна насиченість зовнішніми враженнями швидко зникає, не залишаючи сліду. І лише постійна новизна вражень і зміна предметів і явищ навколишнього світу спроможні викликати емоції, що швидко згасають. Особистості обох типів мають певні вади.

Слабка спрямованість екстравертів на свій внутрішній світ обумовлюється, за Юнгом, інфантильністю і архаїчністю сфери їх неусвідомлюваної психіки і виявляється в егоцентризмі, егоїзмі, пихатості, прагненні створити враження на оточуючих і в експансії у поведінці. Інтроверти - особистості, що мають зовсім протилежний вигляд і спрямованість.

Міжособистісне спілкування характерне для первинних груп, в яких усі члени підтримують між собою безпосередні контакти і спілкуються дин з одним. Особливості спілкування визначаються змістом і цілями діяльності, що їх реалізує група.

Проблема сприйняття досить добре розроблена в соціальній психології. Термін “Соціальна перцепція, тобто соціальне сприйняття вперше введено американським психологом Дж. Брудером (1915 р.