Історія документознавства

ВСТУП

Після утворення староруської держави писемність стала необхідного для ведення листування з іншими країнами, а також для укладення міждержавних договорів. В умовах формування класового суспільства виникла необхідність в складанні заповітів, записах про борги, висновку торгівельних контрактів, в написах на вазах про їх призначення і тому подібне Важливі документи староруські князі зберігали краще, ніж коштовності.

Відомо, що за часів Ярослава Мудрого збори найбільш давніх грамот і договорів Русі зберігалися в Михайлівській прибудові Софіївського собору. Учені допускають, що саме тут були зосереджені і документи до володимирських часів. Одним з найбільш відомих сховищ є також Києво-печерський монастир, заснований вихідцем з Чернігівщини преподобним Антонієм ще при Ярославі Мудрому.

Із-за пожеж, князевих між усобиць і монголо-татарської навали велика частина пам'яток староруських часів погибла. До нашого часу дійшли лише окремі пам'ятки, доля яких виявилася вдалішою.

Серед цих документів найбільш древні рукописні книги "гостро-світовий Євангеліє" 1056-1057 рр. і "Збірка Святослава" 1073 і 1076 рр. твору оригінальної староруської літератури "Повчання до братії" єпископа Луки, "Слово про закон і благодать" першого нашого митрополита Іларіона, "Житіє Бориса і Гліба" і тому подібне Всі вони на сьогоднішній день є не лише пам'ятниками писемності і літератури, але і документами тієї епохи.

Одним з древніх і важливих документів норм права є "Правда Російська" або, по прийнятій в науці назві, "Російська правда" (термін "правда" тут означає закон). Цей документ не зберігся. До нашого часу дійшли лише багаточисельні (близько 300) списки, тобто копії, з яких найбільш старовинні датуються XIII ст.

Важливими документами тієї епохи були "князеві статути" і "уроки", а також церковні статути. Князеві статути були направлені на доповнення або зміцнення внутрішніх державних норм і порядків, як, наприклад, "Статут Володимира Мономаха", який став доповненням і своєрідною частиною "Руської правди". Під "уроками" маються на увазі постанови князів переважно фінансового характеру про податки. Церковні статути мали мету упорядкувати правове положення церкви в державі, а також церковні суди і забезпечити церкву матеріально. Збереглися церковні статути князів Володимира і Ярослава. Перший відомий в копії XIII ст, друге, — XIV ст.

Найбільш важливим історичним документом є "Повість минулих літ", який дійшов до нас не в оригіналові, а в пізніших списках. Одним з них є Лаврентієвський список, названий по імені ченця Лаврентія, який склав його в 1377 р., і Іпатьевський список (від Іпатьевського монастиря в Костромі, де він був знайдений), датований початком XV в, Саме в цьому літописі містяться відомості про перші міжнародні акти — договори Русі з іноземними державами. Зокрема, тут є відомостей про чотири договори Русі з могутньою державою того часу — Візантією (угоди 907 і 911 рр. князя Олега, 947 р. — князя Ігоря і 971 р. — князя Святослава).

Вже в ті давні часи документ служив гарантією виконання обов'язків і йому надавалося велике значення. У договорі з Візантією (947 р.) читаний: "Віднині ж хай приходять до князя російському з грамотою, в якій свідчитимуть про свої мирні наміри... Якщо ж прийдуть без грамоти, то хай містяться під вартою, поки не сповістимо про них князя Ігоря.

Якою ж тоді була мова документів? Адже Київська і Переяславська землі вже в XII ст іменуються Україною. Ще М. Максимовіч довів, що мова селян Київщини XIX ст — це і мова київських князів. Мова документів Київської Русі — старослов'янський. Як свідчить "Повість минулих років", велика частина українських слів кількісно змішувалася з масивом старослов'янських слів.

ЕТАПИ РОЗВИТКУ ДІЛОВОДСТВА

Актове діловодство Як форму ведення діловодства актові книги почали застосовувати на території західних слов'янських земель вже в XIII столітті. На західно-українських землях, як відзначали в своїх роботах відомі українські історики О.І. Льовіцкий і В.О. Романовський", актові книги з'явилися в другій половині XIV століття. Я.Р. Дашкевіч" вважає, що при вивченні проблеми генезису цієї форми діловодства не можна ігнорувати наявність актових книг в італійських, західнонімецьких і чесько-моравських центрах, як можливих дорогах їх проникнення до України.

Великий масив актових книг з'явився в результаті діяльності гродських (польськ. grod — фортеця) і земських судів. Відомо, що на землях Правобережної України, які поступово входили до складу Великого Князівства Литовського, судова і адміністративна влада до середини XVI століття здійснювалася через старост і воєвод. Згідно з Першим Литовським Статутом 1529 р. гродський суд вів староста в кожній волості воєводства від імені князя Литовського.

У зв'язку з незадоволеністю дорожнечею цього суду в 1564 р. була проведена судова реформа, відповідно до якої вся територія Князівства була розділена на волості з чітко позначеними кордонами. У кожній волості діяли по три судові установи: гродський, земський і подкоморний суди.

Земський суд складався з судді, підсудка, писаря і обирався поміщиками. Поміщики мали право обирати по чотири "електа" (кандидата) на суддівство, подсудство і пісарство, з яких король стверджував по одно