Основні напрями підвищення ефективності використання потенціалу зернового господарства Херсонської області

Курсова робота з теми:

ОСНОВНІ НАПРЯМИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ЕКСПОРТНОГО ПОТЕНЦІАЛУ ЗЕРНОВОГО ГОСПОДАРСТВА ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

1. Створення необхідних елементів механізму розкриття експортного потенціалу зернового господарства в області

Для забезпечення ефективного функціонування зернового господарства на внутрішньому ринку і створення умов для виходу його на зовнішній ринок велике значення має досягнення конкурентоспроможності зернової продукції. Одним з основних чинників вирішення поставленої проблеми є формування збалансованої ринкової інфраструктури, яка сприяє збереженню високої якості продукції, зниженню так званої посередницької маржі та ціни на зернову продукцію. Вона перетворюється на системоутворюючий елемент, навколо якого відповідним чином формуються всі інші.

Принципове значення для підвищення експортних можливостей зернової продукції має формування ефективної ринкової інфраструктури. З метою активізації вирішення даної проблеми було прийнято низку нормативних актів (Указ Президента України “Про заходи щодо розвитку продовольчого ринку та сприяння експорту сільськогосподарської продукції та продовольчих товарів” від 7 серпня 2001 року; Указ Президента України “Про заходи щодо забезпечення формування та функціонування аграрного ринку” від 6 червня 2000 року), відповідно до яких важливим завданням державної політики є розбудова інфраструктури аграрного ринку. Однак серед перешкод на цьому шляху варто виділити декларативність законодавства, оскільки законодавчо-нормативні акти проголошували ринкову за суттю мету, але не пропонували механізми її досягнення.

Торгова інфраструктура аграрного сектору є найбільш слабкою ланкою у системі “сільське господарство – переробка – торгівля”. На Херсонщині торгова інфраструктура зернового ринку розвивається повільно і нерівномірно, переважно розвинута інфраструктура експорту зернових, а ринкова інфраструктура, що забезпечувала би вихід на внутрішній і зовнішній ринок особистих селянських господарств, фактично відсутня. І це за умови, коли понад 60% зерна в області виробляється в господарствах населення.

Деякі кроки щодо створення ринкової інфраструктури для особистих селянських господарств були зроблені протягом 2003-2004 років, проте, вони ще не вплинули суттєво на ситуацію. Зокрема, прийнятий у 2003 році Закон України “Про особисте селянське господарство” містить статтю “Про державну підтримку особистого селянського господарства”, де йдеться, зокрема, про сприяння особистим селянським господарствам з боку органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в організації у сільській місцевості кредитних спілок с.-г. обслуговуючих кооперативів для надання послуг із заготівлі, зберігання, переробки та збуту зернової продукції, спільного використання технічних та транспортних засобів та соціально-побутового обслуговування. Однак фінансова підтримка ринкової інфраструктури для особистих селянських господарств із державного і місцевого бюджету законодавчо непередбачено.

Так, при вирішенні питання про місце зберігання зерна місцевими виробниками перевага віддається власним складським приміщенням підприємств, навіть якщо ці приміщення не призначені та непристосовані для цієї мети. У середньому близько 6 грн. за тонну коштує зберігання зерна на районному елеваторі, а в сільгосппідприємстві близько 7 грн. Більша вартість зберігання зерна в останніх пов’язана з використанням ручної праці. Незважаючи на переваги зберігання зерна на елеваторі, виробники не користуються його послугами, тому що виробник несе витрати на транспортування, елеватори знижують класність зерна, а також зменшують його обсяги.

Основними покупцями на ринку зернових в області є заготівельні організації, переробні підприємства, трейдери та дрібні посередники. Частина зерна реалізується у вигляді оплати праці або оренди землі.

Основними проблемами при збуті зерна виробники вважають низькі ціни на нього, ненадійність партнерів, брак транспортних засобів, навантажувально-розвантажувальні роботи (вручну), небажання покупців купувати невеликі партії товару, брак інформації про ціни, недостатні дотації держави.

Виробники не мають альтернативного каналу збуту зерна, окрім трейдерів. Що діють як монополісти. Звичайно, є і заготівельні організації, і переробні підприємства, і біржа, однак, обсяги зерна, які останні спроможні купити, – незначні. Більше зерно нікому не потрібне. Залишається тільки вільний ринок і зернотрейдери.

Витрати компанії-трейдера на відправку продукції на експорт при відвантаженні на умовах FOB становить від 100 до 160 грн/т. Відтак, прибуток фірм-посередників, що працюють на ринку зерна, становить близько 30 грн/т, прибуток зернотрейдерів – майже 50 грн/т. Досить реальним вбачається одержання цих коштів безпосередньо товаровиробником, який за допомогою Асоціації експортерів зерна самостійно може виходити на зовнішні ринки.

Виникає потреба спільними зусиллями кількох підприємств – великих виробників конкурентоспроможної с.-г. продукції, дрібних реформованих господарств, фермерів – створювати на кооперативних засадах структури експедиційного обслуговування, спрямовані на експорт товарних обсягів. Мається на увазі формування відповідних за кількістю і якістю партій, договори щодо складування продукції, оформлення сертифікатів та інших супроводжувальних документів, транспортування до портів, пропускних пунктів.

Просу