Еволюція НАТО. Програма "Партнерство заради миру"

Зміст

Вступ

1.Структура та діяльність НАТО

2. Мета НАТО

3. Основні історичні причини розширення НАТО

4. Переваги розширення НАТО

5. Спiвробiтництво в рамках Програми "Партнерство заради миру"

Висновок

Список використовуваної літератури

Вступ

Організація Північноатлантичного договору, НАТО (англ. North Atlantic Treaty Organisation, фр. Organisation du traite de l'Atlantique Nord, NATO) — военнополітичний союз.

Створений на основі Північноатлантичного договору, підписаного 4 квітня 1949 у Вашингтоні дванадцятьма державами: США, Великобританією, Францією, Бельгією, Нідерландами, Люксембургом, Канадою, Італією, Португалією, Норвегією, Данією, Ісландією. Пізніше до НАТО приєдналися і інші європейські держави. На 2008 рік в НАТО входить приблизно 26 держав.

Найвищим органом НАТО є Північноатлантична рада, яка складається з представників всіх держав-членів в ранзі послів і проводить свої засідання не рідше одного разу в тиждень під головуванням Генерального секретаря НАТО. Північноатлантична порада проводить також свої зустрічі, як на рівні міністрів закордонних справ, так і глав держав і урядів, проте формально ці зустрічі мають такий же статус, як і щотижневі. Рішення поради приймаються одноголосно. Найвищим органом військової організації блоку з грудня 1966 року став Комітет військового планерування, який збирається двічі в рік на свої сесії на рівні міністрів оборони, хоча формально і складається з постійних представників.

До основних органів НАТО відноситься також Група ядерного планерування, провідна свої засідання зазвичай двічі в рік на рівні міністрів оборони. Одним з важливих органів НАТО є Військовий комітет, що складається з начальників генеральних штабів країн — членів НАТО і цивільного представника Ісландії, що не має озброєних сил, і що збирається не рідше два раз на рік на свої засідання. Верховне головне командування в Європі очолюється верховним головнокомандуючим (завжди — американським генералом).

1. Структура та діяльність НАТО

НАТО — це міжурядова організація, що не має наднаціональних функцій. Вона може робити лише те, проти чого не заперечує жоден її член. Як міжурядова структура, вона має в своєму розпорядженні дуже невелике число військового і цивільного персоналу — приблизно 12 тисяч чоловік. Це менше загальної кількості дипломатичних працівників в національних місіях при НАТО. По рівню адміністративного навантаження, тобто, співвідношенню кількості людей, що працюють на НАТО як організацію, і кількості людей, що визначає діяльність НАТО в національних урядах і дипломатичних місіях, НАТО — дуже ефективна організація. Для порівняння: у центральних органах ЄС лише число перекладачів складає порядку 10 тисяч чоловік.

Основні вирішення НАТО готуються і приймаються в комітетах, які складаються з членів національних делегацій. Це і є ядро Альянсу як міжнародного клубу. Робота міжнаціональних комітетів підтримується цивільним персоналом (міжнародними чиновниками), які підпорядковані Генеральному Секретареві, і інтегрованою командною структурою, яка управляється Військовим Комітетом НАТО. Досить точним є визначення НАТО як міжнародного клубу з військовими інструментами. При цьому доля військових сил, які в разі війни повинні передаватися під загальне командування, значно поступається кількості сил, що залишаються під національним контролем. У мирний же час число військових сил, підлеглих центральному командуванню нікчемно мало — всього декілька тисяч військових. Те ж саме можна сказати про загальні бюджети — вони мізерні в порівнянні з сумарним об'ємом військових витрат країн-членів.

Як і будь-який клуб, НАТО не має політики, а тільки правила членства. Те, що сприймається як політика НАТО, — не більш, ніж рівнодійна політик країн-членів. Аналізувати і передбачати цю умовну політику без аналізу і прогнозу політики окремих членів Альянсу не має жодного практичного сенсу.

Нижче представлена інформація про структурні і основні елементи НАТО.

Північноатлантична рада (САС) володіє реальною політичною владою і правами ухвалення рішень. У нього входять постійні представники всіх держав-членів, які проводять свої засідання не рідше одного разу в тиждень. Сесії Поради НАТО проводяться також і на вищих рівнях - міністрів закордонних справ, міністрів оборони або глав урядів, але при цьому його повноваження і права ухвалення рішень залишаються колишніми, а рішення мають один і той же статус і юридичну силу незалежно від рівня представництва.

Кожен уряд представлений в Північноатлантичній пораді постійним представником в ранзі посла. Всі постійні представники спираються в своїй роботі на політичний і військовий персонал або співробітників представництва при НАТО, чисельність яких може бути різною в різних країн.

Засідання ради НАТО у складі постійних представників часто називається “Постійною сесією Північноатлантичної поради”. Двічі в рік, а інколи і частіше, проводяться засідання Північноатлантичної поради на рівні міністрів, коли кожна країна НАТО представлена міністром закордонних справ.

Зустрічі на вищому рівні за участю глав держав і урядів (саміти) проводяться при необхідності вирішення особливо важливих питань або в поворотні моменти розвитку НАТО

Постійні представники діють згідно інструкціям із столиць своїх країн, повідомляючи і роз'яснюючи своїм колегам за порадою погляди і політичні в

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать