Історія глобалістики та глобалізаційні процеси сьогодення

Історія глобалістики та глобалізаційні процеси сьогодення

1. Західні та вітчизняні концепції глобалізації

Серед західних концепцій глобалізації найбільше виділяються два підходи. Перглобалісти (американські дослідники Дж. Най, Р. Кеохане, Т. Фрідман, С. Стрейндж, М. Дойл, японський дослідник Кеничи Омае) бачать історичну місі глобалізації в тому, що вона несе блага ринкового капіталізму та ліберальної демократії. Вони виступають апологетами глобалізації та проголошують час історичного кінця держави-націй як інституту. Автори наполягають на тому, що відбулася переструктуризація світу, де колишня система міжнародного поділу праці, яка була заснована на взаєминах між індустріально розвиненими світовими державами - СРСР і СІЛА, тими, що індустріально розвиваються, та нерозвиненими країнами, змінилася під впливом біполюсної структури - «переможцями» і «переможеними» [10].

Дж. Розенау й Е. Гідденс визначають інший, трансформаційний підхід, говорячи не про формування єдиного глобального співтовариства, а про тривалість, різну направленість та суперечливості процесів глобалізації. Вони не прогнозують відмирання держави, але так само, як і перші, уважають, що можна вести мову про становлення нової світової стратифікації, де центр світу буде створений багатими країнами, напівпериферія згодними зі створеним першими порядком, периферія - віднесені на узбіччя [10].

Що стосується вітчизняної глобалістики, можна відзначити, що до 1990-х років вона розвивалася в рамках марксистської парадигми й домінуючою тут була теза про обумовленість глобальних проблем «загальною кризою капіталізму». У межах нової соціальної моделі увага до ідеологічного протиборства поступилася місцем акцентуванню економічних, культурних, релігійних, національних розбіжностей, а на перший план висунулися культурно-цивілізаційні розходження в розумінні тенденцій і протиріч сучасного світу.

Нарешті, певну складність містить у собі й відомий економіко-технологічний детермінізм у розгляді як глобалізації, так і породжуваних нею проблем. Оскільки вони, у першу чергу, обумовлені економічними факторами, остільки значний спектр питань, пов'язаних із соціокультурними аспектами розвитку даних феноменів, або висвітлений у недостатньому ступені, або не висвітлений взагалі. Тим часом саме вони найчастіше визначають динаміку глобалізаційних процесів. Причина подібної парадоксальної неуважності до багатьох соціокультурних аспектів глобальних процесів - природність глобалізації в галузі економіки й фінансів, але непокора логіці економічної ефективності самої культури.

Вважається, що глобалістика як галузь знань, яка вивчає сучасний світ у його нерозривній єдності та різноманітті, доцільно було б розглядати розділи, що розкривають фундаментальні основи глобалістики, її теорію й методологію, сутність, основні напрямки та ведучі орієнтири становлення глобального світу. На особливу увагу заслуговують соціокультурні аспекти глобалізації, а серед глобальних проблем, породжених зростаючою взаємозалежністю світу, виділити не тільки ті, де виявляються погрози людству у вигляді екологічних або техногенних катастроф», але й такі, де фіксуються різні, у тому числі культурні, аспекти формування цілісності людства. Такими аспектами виступають скорочення поліваріантності культурного та соціального розвитку, культурна гомогенізація, формування монополярного світу.

Крім того, подібний підхід уважається багато в чому обґрунтованим і тому, що глобалізація та розвиток глобальних процесів - суперечливий процес, обумовлений як об'єктивними, так і суб'єктивними причинами, не тільки логікою економічного, фінансового та політичного розвитку, але й - більшою мірою логікою розвитку культури, що спирається на особливе та часткове, а не є генералізацією загального та цілого. Тобто логіка розвитку культури багато в чому подібна до логіки розвитку процесів глобалізації.

Відразу відзначимо, що такий підхід не є загальновизнаним. Переважна більшість авторів з глобалістики взагалі не бачать взаємозалежності між негативними процесами в економіці, політиці, військовій сфері та розвитком культури.

Але такий підхід до глобалістики та предмета її вивчення є єдино можливим, що відповідає вимогам сучасності, підтверджується фактами. Для вирішення проблеми захисту культурної ідентичності в 1998 р. ЮИЕСКО розроблений міждисциплінарний проект «На шляху до культури миру», у якому особлива увага приділяється необхідності збереження полікультурності сучасного світу, що говорить про важливість збереження культурного різноманіття. Сьогодні багато досліджень, присвячених глобальним процесам саме в галузі культури (це проблеми альтернативних моделей глобалізації, регіональної субглобалізації й особливостей глобалізації на периферії), з середини 1990-х років стають центральними, привертаючи увагу як суспільної, гак і наукової свідомості. Як приклад можна навести дослідження Пітера Бергера та Самюеля Хангтингтона, що присвячені культурній динаміці глобалізації. В дослідженнях, авторами яких є Яньсянь Янь, Синь-Хуань Майклу Сяо, Тамоцу Аокі, Туласі Шринивасу, йдеться про специфіку глобалізаційних моделей у Китаї, Тайвані, Японії, Індії. Проблеми, які присвячені культурній глобалізації в Німеччині, Угорщині, ПАР, Чилі, Туреччини, висвітлені в роботах Хансфрида Кельнера, Хансз-Георга Зофнера, Яноша Ковача, Артуро Талавери, Фуата Кеймана

Тим часом у жодній з названих робіт та проблема,