Марко Кропивницький - видатний діяч українського театру

Міністерство освіти України

РЕФЕРАТ

з української літератури на тему:

"Марко Кропивницький – видатний діяч українського театру"

учениці 10-А класу

ЗОШ 1-3 ст. №4

Мукановської Людмили

м. Слов’янськ

2007

З ім’ям талановитого драматурга і актора, режисера і організатора театральної справи тісно пов’язана історія українського театру другої половини ХІХ та початку ХХ століть. Бути відданим народові Кропивницький учився у Тараса Шевченко, палку любов до Кобзаря він проніс через усе своє життя, - і тоді, коли ще підлітком читав гнівні рядки поета сільській молоді на їх прохання, і тоді, коли тягар сімдесяти років невпинно нагадував про себе, він – відомий драматург і неперевершений популярний актор – востаннє декламував перед киянами Шевченків "Холодний яр".

Народився М.Л. Кропивницький 25 квітня (7 травня) 1840 року в селі Бежбайраки Єлисаветградського повіту (тепер село Кропивницьке Новоукраїнського району Кіровоградської області) в родині управителя поміщицького маєтку. Хлопчикові було лише п’ять років, коли мати покинула сім’ю, і він залишився без материнського догляду й ласки, яких потребував як і кожна маленька дитина, а особливо він – допитливий і вразливий. З того часу починається тяжка пора поневірянь, про яку він докладно розповів в автобіографії, написавши її вже на схилі літ.

Спершу він виховувався в приватній школі дрібного шляхтича Рудковського, згадка про якого викликала тільки смуток і гіркоту спогадів про дитинство і ранню юність. "Єзуїт з нас, своїх учнів, надумав робити спартанців, він такий був жорстокий, суворий, що канчук його завжди гуляв по чиїй-небудь з наших спин. Крім уроків ми повинні були виконувати і домашні роботи, як-от: полоти город, поливати зелень, стерегти по черзі сад, ганяти худобу на водопій і т.п.", - так написав М.Л. Кропивницький у листі до А.В. Маркович.

Через деякий час хлопчик потрапляє в дім князів Кантакузен, де в той час перебував на службі його батько, а потім до якогось генерала, де намагалися зробити з нього такого собі слухняного козачка. Від генеральської "ласки" він не раз рятувався у кріпачки-корівниці і кучера Тимофія, про яких на все життя зберіг світлі спомини. Хоча й вразливий, але непокірний і гордий, Марко втік від генерала так само, як раніше від жорстокого шляхтича. Не став терпіти знущань і в домі офіцера Бракера в Єлисаветграді, де з нього пробували зробити щось на зразок помічника денщика. Врешті батько забирає його і влаштовує в Бобринецьке повітове училище. Тут Марко влаштовується жити у бабусі, в якої вперше після довгої розлуки зустрівся з матір’ю.

Але через три роки Кропивницький знову в мандрах: спершу він вдруге потрапляє до князів Кантакузен, а через деякий час – у село Новокрасне до священика Нестеровського, де знову йому доводиться тяжко працювати: він і дзвонар, і Псалтир читає по померлих, і воду возить, і коней доглядає. У цьому ж селі був великий етапний пункт. У листі до А.В. Маркович він писав: "Тут я бачив серед каторжників, які йшли в заслання і були скуті і в ножні і в ручні кайдани, з виголеними головами, з таврами на щоках і лобі, бачив я людей з серцем і теплою душею; ці знедолені, ці подонки добре впорядженого суспільства буквально обливали слізьми померлого свого товариша по вигнанню..." Тут-таки підліток був свідком того, як експлуататор у рясі занапастив, ізжив зі світу дівчинку-сирітку, яка разом із Марком тягла ярмо підневільного життя у попа.

Ось так безрадісно минали дні дитинства і раннього юнацтва М.Л.Кропивницького. з дитячих літ він бачив у трудовому народі благородство, чесність, чуйність, а в панстві – егоїзм, самодурство, брехливість і лицемірство. Різні "благодійники" кривдили і гнобили його, а вчитель-єзуїт бив канчуком за найменшу провину; він був свідком жорстоких розправ із селянами самодурів-кріпосників, споглядав людей у кайданах, що мали таке ж чутливе серце, як і в усього бідного народу. Юнака вражав контраст між розкішним життям панства і рабством та нуждою підневільного народу, запали в душу майбутнього драматурга картини тяжкої кріпосної дійсності. І пізніше один із героїв його п’єси "Доки сонце зійде, роса очі виїсть" дід Максим з гідністю і болем скаже, звертаючись до паничів: "А подивіться, паничу, на нас, сліпих людей, та попитайте, якого горя ми не перебули. На наших очах люди одіймали дівчину від милого, на його очах і безчестили; на наших очах брали молоду з-під вінця й вели в хороми на безчестя, а потім..."

Здібному від природи юнакові так і не пощастило здобути вищу освіту: вирішальним було те, що він не зміг документально підтвердити свого дворянського походження. Після закінчення Бобринецького повітового училища (1856р.) і невдалої спроби вступити до Другої київської гімназії, Кропивницький повертається додому, служить деякий час писарем у повітовому суді, а в 1862 році вступає вільним слухачем до Київського університету. Після дворічного перебування в університеті він надовго оселяється в Борбинці. Там він працює в різних канцеляріях. Пізніше М.К.Кропивницький згадує: "Вступив я на цивільну службу і прослужив на посадах секретарів і діловодів близько дев’яти років, але підвищення в чинах не дістав, без пояснення причин. Значить, я потрапив до списка неблагонадійних". У цей час він уважно вивчав життя, намагався збагнути причини тако

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать