Життя і творчість Степана Васильченко

Міністерство ________________

__________________________________

Реферат з української літератури

на тему “Життя і творчість Степана Васильченко”

Виконав

Перевірив

_________

Степан Васильович Васильченко (справжнє прізвище Панасенко) народився 8 січня 1879 року в містечку Ічні на Чернігівщині, в родині безземельного селянина-шевця. Нелегке було дитинство майбутнього письменника. Минало воно, як згадував він сам, серед чарівної, мальовничої природи, але в щоденних злиднях. Уже змалку зазнав хлопець багато кривди і знущань. Батько з синами взимку займалися ремеслом, обслуговуючи головним чином селян навколишніх сіл і хуторів. А влітку всією родиною йшли на заробітки до поміщицької економії.

Велика родина Панасенків, незважаючи на постійну матеріальну скруту, жила дружно. У сім'ї любили книжку, задушевні народні пісні й думи, щирий сміх. Часто в убогій хатині шевця звучали “Тарас Бульба” Гоголя, поезії Шевченка, лунала пісня про легендарного Кармелюка. Атмосфера повсякденної праці, шанування народних звичаїв, у якій зростав Степан, прищепила хлопцеві добрі естетичні смаки, визначила подальші шляхи в житті. Дитячі враження згодом стали для Васильченка невичерпним джерелом художньої творчості.

Батько поважав у людях освіту, заохочував до знань дітей. Зазнавши в житті чимало горя, намагався дати дітям освіту і на останні копійки вчив їх. “Ні землі, ні худоби, ні доброго ремества я вам не залишу після смерті, - говорив він, - учіться, діти, та шукайте других шляхів”.

Восьмирічним хлопчиком, боязким і соромливим, вступає Васильченко до місцевої п'ятирічної школи, вчиться сумлінно й наполегливо. Після місцевої п'ятирічної школи Степан Панасенко як її стипендіат упродовж двох років займається самоосвітою для підготовки в учительську семінарію. Саме в цей час він перечитав усе краще з всесвітньої літератури, грунтовно простудіював книжки з природознавства, всесвітньої історії. 1894 року юнак їде до Коростишівської семінарії.

Назавжди запам'ятався хлопцеві прощальний вечір, коли батьки випроводжали його до Коростишівської семінарії на Житомирщині, нагадували не забувати, “з якого коліна вийшов”. Жаль було хлопцеві розлучатися з старою, похиленою хатою, але окрилювала радісна думка: “Між моїм родом - батьками, дідами, самими далекими пращурами - я перший іду до культури, до світла”.

Казенно-схоластична система навчання в Коростишівській семінарії не могла задовольнити жадоби знань у допитливого юнака, і він багато надолужував самоосвітою Відтоді звичка досягати мети самотужки постійною наполегливою працею стала правилом на все життя. Мабуть, через велику вимогливість до себе Васильченко в ці роки ще не зважувався писати, хоч його класні твори, як він сам згадував, завжди були найкращими і до сліз зворушували вчителя словесності. Тут, у семінарії, вперше вималювався в його уяві образ сміливого, незалежного народного вчителя.

90-і роки на Україні відзначаються бурхливим розвитком промислового капіталізму. Разом з тим зростає і робітничий рух. Це був час активного формування духовного світу й Степана Васильченка.

1898 року Васильченко закінчує семінарію і одержує призначення в однокласну міністерську школу в селі Потоках. Весь запал свого серця, всю енергію віддає він педагогічній роботі: посилено працює над методикою викладання, відкриває для дорослих вечірні класи, організовує хоровий і драматичний гуртки. За чотири рокироботи в Потоках Васильченко глибоко пізнав гірке життя сільського вчителя. Школа - брудна й холодна, брак підручників, постійні утиски з боку панів, попів, урядників. А навколо - безпросвітні селянські злидні, і як наслідок крайнього зубожіння - переселення селян, шукання кращої долі на інших землях. Перший твір письменника - поему “Розбита бандура” - було присвячено долі селян-переселенців, “сільському безземеллю”. Надіслана до “Киевской старины”, поема так і не з'явилась друком. А її автора незабаром за розпорядженням “згори” звільняють з роботи.

І починаються нескінченні мандри сільського вчителя. Молодого вчителя звільняли з посади, переводили з місця на місце не тому, що не справлявся з своїми обов'язками, а через те, що говорив начальству правду у вічі, не схилявся перед сільськими властями, не мирився з несправедливостями.

Не було з ким поділитися своїми болями, і молодий учитель звіряв бентежні роздуми паперові. Зачинившись у маленькій кімнатці при школі, яка служила йому за помешкання, він довгими осінніми та зимовими вечорами просиджував над щоденником, писав кореспонденції до газет, потай від усіх віршував.

За переконанням Васильченка, “учитель повинен бути сильний, незалежний, - до цього мусить прагнути. Вирішив: так жити не можна - треба боротись. Та як? За зброю до такої боротьби я вирішив узяти слово”.

Багатий життєвий матеріал, природний талант і художнє чуття, виховане на кращих зразках української і російської літератури, підказували Васильченку, як треба писати.

Сам Васильченко, як відомо, неодноразово вказував на те велике значення, яке мали для його ідейно-художнього зростання твори видатного російського художника слова Чехова.

Зацькований інспекторами, сільськими “начальниками”, реакційними попами, зневірившись у можливості щось переінакшити в житті селянства шкільною працею чи скромною громадсько-культурною діяльністю, а також бажаючи підвищити освіту, Панасенко у 1904 р. вступає до Глухівського вчительського

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать