Рання поезія Павла Тичини

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ВІД ПЕРШОГО ВІРШУ ДО ПЕРШОЇ ЗБІРКИ

РОЗДІЛ 2. «СОНЯЧНІ КЛАРНЕТИ» – КУЛЬМІНАЦІЯ РАННЬОЇ ТВОРЧОСТІ ПАВЛА ТИЧИНИ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Павло Тичина – один з найвидатніших українських поетів, рівних якому зайти дуже складно, і навіть не потрібно. Народжений у бідній родині, він бачив життя села, міста, церкви, літературної громади, інтелігенції особисто та зсередини. Тичина бачив національне відродження, бачив радянське будівництво, бачив мир і війни – і все те викарбувалося на сторінках його книг. Поет, який бачив Україну в найрізноманітніших її проявах, який став Україною, переплавив її в собі, а потім виплеснув зі свого серця, подарувавши іншим. Вивчення та дослідження творчого спадку Павла Тичини є дуже актуальним, необхідним для правильного розуміння українського національного духу – поет відчув його найглибшу сутність, яка полягала в піснях, у народнопісенній поезії.

Мета даного дослідження – проаналізувавши творче становлення Павла Тичини, його ранню поезію, встановити зв’язок на цьому етапі з народною творчістю. Задля цього будуть проаналізовані вірші так званого «підготовчого» періоду, а також твори, які увійшли до першої збірки – «Сонячні кларнети». Власне, рання поезія Павла Тичини виступатиме об’єктом дослідження, а предметом буде зв’язок цих творів із народнопісенною лірикою та іншими джерелами, до яких звертався автор у пошуках натхнення на ранньому етапі творчого становлення.

Структура роботи дозволяє досягти поставленої мети та визначити в першому розділі опрацювання народної поезії та інших джерел Тичиною на ранньому етапі творчості, що передував виданню першої збірки, а в другому – розкрити засади віршування у збірці «Сонячні кларнети», яка є вінцем ранньої творчості Тичини, її кульмінацією.

РОЗДІЛ 1. ВІД ПЕРШОГО ВІРШУ ДО ПЕРШОЇ ЗБІРКИ

Перша друкована збірка Павла Тичини – «Сонячні кларнети» – вийшла на початку1919 року, коли поетові було вже двадцять вісім, але відомо, що писати він почав набагато раніше. Перший відомий вірш датовано 1906 роком – роком смерті батька. Цей вірш, який називався «Під моїм вікном» і був присвячений батькові, почуттям, які охопили дітей після його загибелі. Небагату родину небіж­чика Григорія Тичини – бідного дяка з села Піски – тепер і поготів обсіли злидні:

А як бать­ко вмер –

Мов прийшла зима:

Жити стало гірше, тяжче –

Хліба... й то нема.

Незважаючи на тяжкі обставини, юнак продовжив тоді займатися в монастирському хорі, в Чернігівській семінарії, а душевний смуток виливав у поезії. Тичина познайомився з літературними колами Чернігова, з 1911 року часто по суботах відвідував літературні вечори в Михайла Коцюбинського, де читав свої вірші, спілкувався з талановитою молоддю.

Підтримка маститого письменника окрилила юнака, допомогла йому рухатися на шляху до себе, творчо розвиватися. Пізніше Тичина згадував: «Коцюбинський, від’їжджаючи з Чернігова до Італії, повіз із собою й мої юнацькі вірші, щоб прочитати їх Горькому» [6, с. 21]. Дружба з такими людьми, як Коцюбинський, дуже допомагала Тичині. В його творах того періоду часто з’являються мотиви смутку, проте поетичне відчуття пересилило печаль, і рання поезія митця все більше наповнюється радісними, оптимістичними нотами, як, наприклад, у вірші «Блакить мою душу обвіяла», де Тичина пише:

Блакить мою душу обвіяла,

Душа моя сонця намріяла.

Душа причастилася кротості трав –

Добридень я світу сказав! [5].

Наступна ж строфа цього віршу розкриває патріотичні настрої юного поета, любов до рідної землі, до її природи й сільського життя:

Струмком серед гаю як стрічечка.

На квітці метелик мов свічечка.

Хвилюють, маюють, квітують поля –

Добридень тобі, Україно моя! [5].

Ентузіазм молодості можна черпати з його ранніх віршів повними долонями – Тичина ладен кинути виклик усьому світові, один з його віршів 1911 року починається й закінчується словами:

Молодий я, молодий,

Повний сили та одваги,

Гей, життя, виходь на бій, –

Пожартуєм для розваги! [7].

Молодий і активний, повний ентузіазму Павло Тичина ретельно вчиться поезії у видатних майстрів того часу – Лесі Українки, Володимира Самійленка, Олександра Олеся та інших, читає класику, співає в хорі, але найбільше його притягає народнопісенний вірш, українські думи, пісні – загалом народна поетична творчість. Життя українського народу, краса природи та селянські злидні, вже з перших віршів становлять і тематично одну з невід’ємних рис тичинівської поезії. Наприклад, тяжке життя плугатаря, важку та нескінченну працю на полі описує поет у вірші «Розкажи, розкажи мені, поле» (1911):

Розкажи, розкажи мені, поле:

Чого рідко ростуть колосочки? –

Ой дощів мені б треба, дощів, а не поту,

Бо той піт прилипа до брудної сорочки,

Як плугатар кінчає роботу [8].

В інших віршах цього періоду також відчувається глибоке переживання селянської долі, і це не просто співчуття селянам, а переживання сільського хлопчика, який залишився свого часу без батька, з п’ятьма сестрами та чотирма братами, маючи занадто швидко подорослішати, щоб вижити. Що стосується описів природи в ранній ліриці Тичини, то вони ніколи не стають просто пейзажами, їх

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать