Щоденники Пилипа Орлика як зразок літературної творчості бароко

У роботі розглянуто проблему давньопольських і давньоукраїнських щоденників періоду пізнього бароко, який польською наукою кваліфіковано як «часи саські». Щоденники Казимира Сарнецького й Пилипа Орлика аналізуються у світлі новітніх теоретичних напрацювань у щоденниковому жанрі.

Прикметою сьогодення стає та обставина, що жанр щоденника чим далі активніше стає об'єктом пильнішого й самостійного дослідження [1, 4]. Нині активно досліджується теорія і практика давнього щоденника, не в останню чергу щоденника подорожі [4]. Теоретичні засади для типологічного вивчення європейської щоденникової прози, викладені в наукових розвідках апробуються, шліфуючись у ході аналізу конкретних творів.

У європейських літературах щоденник постає під різними назвами: діарій, журнал, «Tagebuch», пам'ятник, денник, а більш загально-література спогадів, пам'яток, автобіографічна. Віддавна майже всі ці назви функціонували в українській літературі, перші обриси щоденникових записів знаходимо вже в «Повчанні» Володимира Мономаха, у «Хожденії» ігумена Данила. У цій розвідці нас цікавлять твори українсько-польського пограниччя, перший із яких – «Diariusz і relacje z lat 1691–1696» Казимира Сарнецького – не просто хронологічний попередник діаріуша Пилипа Орлика, а й своєрідний дослід того, що діялося в Україні в окреслених роках і до чого пильно придивлявся автор, вивчав ці події, обставини, головних діячів із метою подати про них щотижневий звіт-розповідь своєму патронові – підканцлерові литовському Каролеві Станіславу Радзивіллу. «Diariusz і relacje z lat 1691–1696» Казимира Сарнецького – важлива пам'ятка, вона, як наголошує його видавець Януш Волинський, дає винятково пластичний образ останніх років панування Яна Собеського і впроваджує до надзвичайно важливих для подальшої долі Речі Посполитої «часів саських» [2]. До найважливіших творів властиво «часів саських» Ганна Джехчінська зараховує і написаний тогочасною польською із латинськими та французькими вставками діаріуш Пилипа Орлика, маючи до диспозиції лише початкову частину щоденника українського гетьмана-вигнанця (роки 1720–1723), яку вперше прочитав із рукопису й видав у 1936 році у Варшаві Ян Токаржевський Карашевич. Авторка розвідки «Polskie rekopismienne relacje podroznicze z epoki saskiej» О.Івановська, також маючи доступ тільки до першої частини щоденника Пилипа Орлика, названого загалом «Diariusz po-drozny», порівнює її зі справді подорожними творами в польській літературі, нарахувавши їх поважну кількість, включаючи до цієї групи і Орликів твір. Вона нараховує 73 такі твори, з-поміж яких 52 – польськомовні подорожні рукописи з часів панування Сасів на терені Польського Королівства. Завдячуючи мотивам подорожі, а точніше дороги у вигнання, перша частина діаріуша українського гетьмана потрапила до європейського наукового вжитку, і саме це – попри неправомірність зарахування твору до польської літератури – дає додаткові аргументи до його вивчення як твору українсько-польського пограниччя. Об'єктом нашого дослідження стала частина діаріуша Орлика, зокрема описані ним події 1730 року, коли активізувалася спільна дипломатична діяльність батька й сина. Зустріч із сином Григором після майже десятилітньої розлуки була нагородою по прожитих у несприятливих умовах восьми років полону в Салоніках (перебував там упродовж 1722–1734 pp.), про що свідчать найкращі сторінки діаріуша. Під час зустрічі батько й син погодили свої плани, про які – з огляду на конспірацію – існують досить завуальовані записи в діаріуші, які перекладено й проаналізовано [3].

Після від'їзду сина в червні 1730 року Пилип Орлик нетерпляче чекає активніших дій від Григора – «в моїх інтересах», а головним інтересом гетьмана-вигнанця була вільна Україна й розгорнута в ім'я цього навдивовижу енергійна діяльність (у численних листах та маніфестах до всіх сильних світу аж до папи римського Бенедикта XIII), яка наштовхнула Даніеля Бовуа на порівняння Орлика із павучком.

Пилип Орлик прагне ретельно, хоча не завжди це вдається, записати, скопіювати до діаріуша листи відіслані й отримані, з-поміж них і листи від сина, і свої відповіді на них. У першому після від'їзду із Салонік листі Григор поспішає заспокоїти батька, запевняє його, що вчинив «одісею листовну для здобуття відомостей» [1], які цікавили гетьмана. Через хворобу Пилип Орлик пише відповідь не на цей, а тільки на наступний лист Григора, про який, однак, є згадка, але сам лист у діаріуші відсутній. Лист Пилипа Орлика, до якого звертаємося, – це документ значної ваги: тут Орлик із прикрістю фіксує запізніле прозрівання сильних світу щодо втрати рівноваги сил, яка настала тоді, коли Україна опинилася під Росією. Так, він пише:

«До цього часу Порта ніколи не брала до уваги Москви, а лише зараз за теперішнього візира почала [її] зауважувати, і недивно бо й двом лякливим один лев загроза. Як дізнаємося далі, Орлик стривожений тим, що верхівка Порти, оцінивши нові політичні фактори, сформувала свою думку про гетьмана, яка, імовірно, тому вивела його з рівноваги, що вгадано його потаємні наміри. Адже суттю його дипломатії було з допомогою держав, що розуміють загарбницьку політику Росії, визволити Україну. Імовірно, остерігаючись провокацій, розуміючи несвоєчасність рішучих дій, а ще потерпаючи від розлуки з родиною, на яку впали нестатки, Орлик пише до сина, що»… не може бути шаленішим зауваження й більш нерозумна опінія, яку про мене мають, побоюючись, аби будучи наближеним до війська, не розпочав п