Британські легенди й казки

«Недавно я бачив людину, що не вірить у казки,- так почав на зорі ХХ сторіччя одне зі своїх есе прославлений англійський письменник Гілберт Кит Честертон.- Я говорю не про те, що він не вірить у події, про які говориться в казках, - наприклад, що гарбуз може стати каретою. Звичайно, він й у це не вірив... Але той, про кого я говорю, не визнавав казок в іншому, ще більш дивному й протиприродному змісті. Він був переконаний, що казки не потрібно розповідати дітям. Такий погляд (подібно вірі в рабство або в право на колонії) ставиться до тих невірних думках, які граничать зі звичайною підлістю. Є речі, відмовляти в яких страшно. Навіть якщо це робиться, як тепер говорять, свідомо, сама дія не тільки озлобляє, але й розкладає душу... Так відмовляють дітям у казках».

Відмовляти дітям у казках воістину злочин. Той, хто дитиною не вірив у казки, у дорослі роки не повірить ні в що. Казки можна назвати поетичним «букварем» життя, що готовить людину до читання великої й складної книги буття.

Вільгельм Гауф, автор «Маленького Мука» й «Карлика Носа», був прав, назвавши Казку улюбленою дочкою щедрої королеви Фантазії. Але якщо Фантазія - мати Казки, то батько її - Реальний Мир. І наскільки привабливою зовнішністю Казка зобов'язана матері, настільки глибиною внутрішнього змісту - батькові. Подібно своєму старшому братові Міфу Казка виражає й формує певне світосприймання й крізь примхливий лабіринт вимислу вводить у дійсність. Недарма брати Грімм підкреслювали, що з казок «легко виводиться добра мораль, застосовна й у реальному житті. І хоча не в цьому було їхнє призначення й не для того вони складалися, ці якості породжуються ними, подібно тому, як зі здорової квітки виростає гарний плід без якої-небудь участі людини. Тому-те й сильна будь-яка щира поезія, що ніколи не може існувати без зв'язку з реальним життям, тому що вона з життя виникає й до неї ж повертається, як повертаються до місця свого зародження хмари після того, як вони напоять землю».

Діти попросту привласнили (або дорослі великодушно віддали їм те, що створювали для себе, як віддають кращий шматок хліба) більшу частину казок, так само як привласнили вони «Робінзона Крузо» й «Гулівера». Можливо, відбулося так тому, що рівень дитячої свідомості в чомусь ближче тим наївним й одночасно мудрим поданням про природу, про добро й зло, які виробили народи в пору свого «дитинства», у пору початкового пізнання миру і які втілені в казках: у поетичних одягах мир не тільки з'являється більше барвистим, але й перестає бути незрозумілим. А може бути, закладена споконвічно в людині тяга до поезії сильніше відчувається в дитинстві, і необхідно нагромадити в собі потужний її заряд, щоб зуміти протистояти потім прозі життя? Повсякденність нерідко страждає «серцевою недостатністю», і щеплення від цієї болісної недуги можна одержати тільки в дитинстві.

З роками ми неминуче втрачаємо дитячу чистоту погляду, але особливо погано, якщо втрачаємо й виховану на казках непохитну впевненість у кінцеве торжество справедливості. Недарма поет мріяв:

Тільки дитячі книги читати,

Тільки дитячі думи плекати...

Душу читача будь-якого віку, обмита в чарівному джерелі казки, стає чистіше й світліше. Однак, щоб душу початку рости, набирати силу й широту, у дитинстві до неї обов'язково повинна доторкнутися паличка казкової феї. Маленькій людині казка, що розбурхує уяву й в образній формі передавальний досвід багатьох поколінь, просто необхідна, щоб підготуватися до зустрічі з більшим миром, де можуть чекати випробування не менш важкі, чим у фольклорних героїв.

У народнопоетичній творчості всіх народів казки займають почесне місце. Вони діляться на чарівні й богатирські (або лицарські), життєві (побутові) і балагурні, на казки про тварин, у яких виявляються на перевірку людські звички. Але в цілому жанр цей відбиває особливості традиційного укладу того або іншого народу, його звичаї й вірування, ідеали й устремління, а нерідко також найважливіші віхи історичного шляху.

Більше ста років тому англійський дослідник і перекладач російської літератури Вільям Ролстон, рецензуючи знамениту тритомну працю А. Н. Афанасьєва «Поетичні погляди слов'ян на природу», прийшов до висновку: «Це багатий рудник для всіх, хто бажає вивчити теперішній предмет, довідатися безліч легенд, що розповідають у різних слов'янських землях про небо й землю, сонці й місяці, про гори й ріки, громі й вітрі, хто бажає скласти деякі поняття про тій точці зору, з якої древні слов'яни дивилися на життя й смерть, хто хоче ознайомитися з поняттями слов'янських селян нашого часу про навколишню їхню фізичну природу й про той духовний світ, який вони собі представляють».

Точно так само, якщо ми хочемо добути дорогоцінні крупиці знання про духовний світ народів, що населяють Британські острови, те кращим «рудником» для цього можуть послужити їхньої казки. Ґете сказав: щоб зрозуміти поета, треба відправитися в його країну. Але вірно й інше: щоб зрозуміти країну, необхідно знати творчість її поетів і першого серед них - народу.

Британський казковий фольклор надзвичайно багатий і різноманітний. Він дійшов до нас із сивої старовини й зберігає на собі печатка тих епох і тих культур, у надрах яких створювався. Сучасна Великобританія складається із чотирьох основних історично сформованих частин: Англії, Уельсу, Шотландії й Північній Ірландії (які поділені, у свою чергу, на більше дрібні адміністративні одиниці). Гельці (валлійці), північні шотл