Літературно-громадська спадщина Григорія Косинки

Ось як український літературознавець із США Г. Костюк пригадує один із вечорів 1925 р., на якому Григорій Косинка читав своє оповідання «Політика»: «На сцену вийшов молодий, середній на зріст чоловік років 26—27 трохи присадкуватий, з русявим чубом і відкритим простим обличчям. Став з боку кафедри, обпершися на неї однією рукою, спокійно дивився на переповнену залю. Публіка поволі затихала. Він не мав у руці ні книжки, ні рукопису, ні будь-якої записки. Коли публіка втихла, він заговорив, Заговорив так, як говорять у себе в хаті селяни, в родинних чи святкових різдвяних обставинах. То не було звичне читання з книжки, рукопису. То була жива розповідь напам'ять. Я таке побачив уперше. Я нікого з письменників більше й пізніше не знав, щоб свою прозову річ міг читати напам'ять. Та ще й як читати! З таким природним перевтіленням у характери, в психологічні нюанси героїв. Ні, то була містерія художнього читання! Публіка сиділа, як загіпнотизована» '.

Звісно, цей унікальний дар молодого автора сприяв ще більшій популярності його творів. Ті коротенькі новели й оповідання Григорія Косинки набили актуальністю порушених проблем, життєвістю ситуацій, яскравими, правдивими характерами українських селян, у душі яких так глибоко зумів зазирнути письменник. Внутрішній світ героїв, їхнє природне прагнення до кращого життя були йому близькі й зрозумілі.

Григорій Михайлович Стрілець (таким було справжнє прізвище письменника) народився у бідній селянській родині 29 листопада 1899 р. в селі Щербанівці, тепер Обухів-ського району Київської області. Сім'я не вилазила із злиднів. Батько щоліта мандрував на заробітки, а восени наймався до цукроварні. І все мріяв про кращі часи, «про землі вільні», як напише згодом Г. Косинка'.

У 1908 р. родина виїхала на Далекий Схід, оселилися на березі Амуру, навіть хату почали будувати. Та скоро туга за Україною вернула їх назад. Жити стало ще важче. Тепер довелося працювати і найстаршому—Григорію. Полов буряки, тягав плуга, був чорноробом на цукроварні. Спочинком і розрадою від важкої праці стали для нього книжки. Батько, сам неписьменний, завжди купував їх синові, як тільки виїздив на заробітки. Була то переважно пригодницька література російською мовою. А перша українська — «Конотопська відьма» Г. Квітки-Основ'я-ненка. «Квітчина повість мене дуже вразила й здивувала: є, виходить, люди, що пишуть по-простому, по-мужицькому,— згадував майбутній новеліст,— а про те, що це книжка українського письменника, я й не подумав, де там, я довго ще після «Конотопської відьми» не знав —"хто ми і чиї ми діти..."»² .

Ту повість читав Григорій і рідним. А голос мав артистичний, «дзвінкий і сильний» — його «часто запрошували псалтир над мерцями читати»³ .

Після закінчення початкової школи в селі Красному 1913 р. працює писарчуком у волості. «Всю систему колишніх управ, всі ті суди селянські, всю сваволю урядників, мирових посередників, писарів та помічників їхніх я не забуду, здається, довіку»⁴ .

У 1914 р. Григорій їде на заробітки до Києва. Мріє вчитися. Але спочатку чистить на вулицях черевики — нічого кращого не знайшлося. Невдовзі доля усміхнулася — взяли кур'єром-реєстратором до земської управи. Це дало змогу закінчити вечірні гімназійні курси, скласти іспити.

Про життя Григорія Косинки в період визвольних змагань майже нічого невідомо. В одній із автобіографій є таке свідчення: «Брав активну участь у боях».

Писати почав із віршів. Невдовзі більш-менш стабільний заробіток дали йому короткі нариси, памфлети, статті, які друкувались у київській газеті «Боротьба» (орган Української партії есерів-боротьбистів), «Більшовик». У них піднімає актуальні проблеми «молодої Країни Рад», проповідує соціалістичні ідеї. Чи було це наслідком власних ідейних переконань автора? Певно, що так. Інша справа—в якій мірі усвідомлено і виболено, перевірено життєвим досвідом. У той час багато українських митців (здебільшого вихідці з пригноблених верств) щиро повірили в оновлююче, прогресивне значення революційних подій в Україні. Але так само більшість із них невдовзі переконалася в хибності своїх поглядів. Само життя принесло глибокі розчарування.

4 травня 1919 р. в газеті «Боротьба» було надруковано і перший художній твір — невеликий автобіографічний етюд «На буряки», підписаний уже відомим із журналістських кореспонденцій псевдонімом Косинка. Його взяв Григорій Стрілець за назвою скромних польових квітів — червоних косинців.

Переломним у житті письменника став 1920 р. Для його світобачення то був час прозрінь і творчого зростання. Тоді він вступив до Київського інституту народної освіти (КІНО) і одночасно став членом літературно миотецької групи «Гроно», до якої входили М. Терещенко, Д. Загул, Г. Шку рупій, П. Филипович, художники А. Петрицький, М. Бура-чек, Г. Нарбут та ін. В однойменному альманасі було надруковано невеликі оповідання Г. Косинки «Мент», «За земельку», «Під брамою собору».' Гронівці стояли на оновлю-вальних позиціях у мистецтві, виступали за синтез усіх найкращих здобутків, але серед мистецьких течій вирізняли імпресіонізм і футуризм. Чи не там треба шукати джерело своєрідного Косинчиного індивідуального стилю?

Уже після розпаду групи 1922 р. з'являється перша його збірка «На золотих богів», яка відразу привернула увагу читачів і критиків, принесла справжнє визнання. У цей час активно друкується не лише в газетах «Більшовик», «Вісті Київського губревкому», а й