Олександрійська поезія. Феокріт-творець ідилії

ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ім. В.Г.КОРОЛЕНКА

РЕФЕРАТ

на тему:

„ОЛЕКСАНДРІЙСЬКА ПОЕЗІЯ.

ФЕОКРІТ – ТВОРЕЦЬ ІДИЛІЇ”

Виконала

студентка I курсу

філологічного факультету

групи У-11

Шульга Ольга Миколаївна

Викладач, доцент кафедри

зарубіжної літератури

Тарасова Наталія Іванівна

ПОЛТАВА – 2007

ПЛАН

Вступ.

1.Олександрійська поезія: жанри, представники, твори.

2.Біографічні відомості про Феокріта.

3.Творча спадщина та зміст ідилій поета.

4.Тематика поезій.

ВСТУП

Дати коротку і в той же час достатньо вичерпну характеристику будь-якого літературного періоду - задача непроста, хоча в кожному періоді виділяються якісь переважаючі риси, але не можна спиратися лише на них і говорити про те, що від нас не могли „заховатись” які-небудь факти, що є важливими для загальної характеристики епохи. Особливо загрозливою ця небезпека стає тоді, коли дуже велика частина літературних творів певного періоду до нас або зовсім не дійшла, або, в кращому випадку, відома нам тільки за своїми назвами. Саме в такій ситуації знаходимося і ми, коли говоримо про період грецької літератури, який протягом тривалого часу носив назву „олександрійського”; в наш час цю літературу більше прийнято називати „елліністичною”, або літературою епохи „еллінізму”, що точніше характеризує даний період.

Більшість літературних діячів цього часу гуртувались в Олександрії навколо великого культурного закладу „Мусея”, великої бібліотеки, створеної першими правителями із династії Птоломеїв. Термін „олександрійська поезія” зберігає за собою величні права.

З усього великого літературного спадку епохи до нас дійшла лише мізерна частина творів і дійшло б ще менше, якби олександрійською поезією не цікавилась римська літературна молодь I ст. до н.е. і I ст.. н.е., яка то перекладала деякі її вірші на латинську мову, то, здебільшого, у власних поезіях відтворювала основні її риси.

Однак відому „бідність” матеріалів про олександрійський період повинен враховувати кожний, хто хоче ознайомитися з неперевершеною грецькою поезією і збагатити свій духовний світ.

ОЛЕКСАНДРІЙСЬКА ПОЕЗІЯ: ЖАНРИ, ПРЕДСТАВНИКИ, ТВОРИ

Основним жанром, який наклав свій відбиток на всю літературну творчість V ст. до н.е., можна, беззаперечно, вважати драму в двох її основних формах – трагедії й комедії. Цікаво відмітити, що створення нових епічних творів в цей час призупиняється. Ближче до сучасності V ст. до н.е. стоїть комедія, але й вона не переслідує цілі індивідуалізації в повному розумінні цього слова, а вирішує політичні й суспільні питання загального порядку, особистими долями окремих людей та побутовими питаннями не цікавиться . Потрібно звернути увагу на одну характерну рису літератури V ст. до н.е. Вона суворо відділяє один жанр від другого і з кожним наступним зв’язує визначений лексичний запас, характер лексики, визначає віршовий розмір; так, епос користується дактельським гекзаметром, елегія чи епіграма пишуться дивіршем, драма – в монологах і діалогах – шестистопним ямбом.

Найпоширенішим жанром була новоаттична комедія. Новоаттична комедія звертається до побуту: типового, пересічного, сімейного. Вона стає популярною серед читачів.Зображення індивідуальних переживань вже не в міфологічних образах все ж виникає то тут, то там; і рука в руку з ними йде процес розпаду суворих меж між різними жанрами. Відмінності нової комедії від „звичайної”:

1) відсутність високого суспільного звучання, політичної злободенності;

2) зникають фантастичні елементи;

3) до мінімуму зведене особисте глузування;

4) нова комедія звертається до загальнолюдського змісту й відходить від злободенних проблем.

Вона зв'язує мистецтво Древньої Греції й пізніших століть. Цікаво, що міняється наповнення термінів «комедія» й «трагедія». Трагедія - мінливості героїчної долі, комедія - повсякденне життя.

Традиційні жанри класичної епохи відступили на другий план. Майже зникли трагедія та ораторська література. Поезія перетворюється на мистецтво обраних, задовольняючи нахили до високоінтелектуальної літератури й улесливо оспівуючи багатих за­мовників.

Авторами поетичних творів переважно стають учені-філологи, які приносять у поезію тенденцію наслідування класичних зразків грецького епосу, панегіричної поезії: епічна поема Аполлонія Родоського «Аргонавтика», витон­чені, але досить заплутані міфологічністю та вченістю так звані епілії (малий епос) Каллімаха. Серед поетичних новацій цього періоду, крім епіграм, варто згадати буколічні (сіль­ські) ідилії. Засновником цього жанру був видатний лірич­ний поет Феокріт із Сиракуз.

У зв’язку із зміною вибору матеріалу змінюється і форма, і розмір літературної поезії: розпадаються твердо встановлені традиції зв’язку матеріалу з формою віршованого твору: матеріал, ніби потребуючий епічного розміру – дактельського гекзаметру, - може подаватись в елегійних дивіршах, або в наявних у драмі ямбах; зночно скорочуючи розміри й простих „розповідних” віршів; епізоди стискаються до мінімуму, швидко змінюються один одним (переходи можуть бути незвичайними і неочікуваними). Але найбільші зм

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать