Життя і творчість Михайла Коцюбинського

Михайло Коцюбинський (1864–1913)

«…В ньому кипить органічна гидливість до поганого. В нього тонко розвинена естетична чуйність до доброго, він любить добро любов'ю художника, вірить в його переможну силу, і в ньому живе почуття громадянина, якому глибоко і всебічно зрозуміле культурне значення, історична вартість добра», – пише про Михайла Коцюбинського Максим Горький. Буревісник революції глибоко знав і любив Коцюбинського – видатного українського письменника революційно-демократичного напряму кінця XIX– початку XXстоліття.

Коцюбинський зазнав на собі благотворного впливу марксизму-ленінізму і у своїй творчості відобразив страждання уярмленого народу, його боротьбу за свої соціальні й національні права в період пролетарського етапу визвольного руху в Росії.

Реалістичні, гідні подиву за тонкістю й красою, соціально-психологічні повісті й новели Коцюбинського – найвище досягнення української прози дожовтневого періоду, цінний вклад у скарбницю світової літератури.

Михайло Михайлович Коцюбинський народився 17 вересня 1864 року в місті Вінниці, що розкинулось на мальовничих берегах Південного Бугу. Батько письменника, дрібний урядовець, не бажаючи терпіти утиски й несправедливості з боку царських чиновників, змушений був часто переїжджати з місця на місце, шукаючи роботи. Разом з ним переїжджала й родина. «Дитячий вік мій (до 7 літ), – пише Коцюбинський, – пройшов у м. Вінниці, а відтак довелося жити то на селі, то знов у місті, все на тім же багатім природою, теплім, прекраснім Поділлі».

Тут народилася й розвинулася його велика любов до природи й людей, тут виникло його захоплення культурними традиціями й історичними подіями рідного краю. Прекрасне Поділля було першою життєвою школою Коцюбинського. Ще підлітком майбутній письменник ходив на ярмарок слухати лірників, яких було на Поділлі чимало. Зачарований красою народних пісень, Михайлик з дев'яти років сам починає творити пісні на взірець народних.

Неабияку роль у розвитку таланту Коцюбинського відіграла його мати Ликера Максимівна, яка була людиною «з складною, тонкою і глибокою душевною організацією», як згадує сам письменник. Мати любила мистецтво, зокрема літературу, і цю любов передала й своєму синові. В особі матері він знайшов ніжного друга й доброго літературного порадника.

Початкову освіту Коцюбинський одержав у містечку Бар. Потім навчався в Шаргородському духовному училищі (1876–1880). Навчання в релігійному закладі не могло задовольнити талановитого юнака. Широкі знання з літератури, філософії, природничих наук Коцюбинський здобув самотужки, наполегливою самоосвітою. Серед авторів, яких юнак «ковтав десятками», як сам він пише в автобіографічному листі, найбільше враження зробили на нього Марко Вовчок і Тарас Шевченко. Вже тоді Коцюбинський почав складати вірші й писати повісті.

Під впливом життя і прочитаних легальних і нелегальних книжок починають формуватися його атеїстичні погляди, виникає захоплення ідеями соціалізму. Цьому сприяло і кількамісячне перебування Коцюбинського на початку 80-х років у Кам'янці-Подільському, його знайомство з народовольцями – членами підпільних гуртків.

Матеріальні нестатки й нещастя, які впали на родину (батько втратив роботу, мати осліпла), не дали змоги талановитому юнакові продовжувати навчання і здійснити мрію про вступ до університету. Турбота про сім'ю лягла на його плечі.

В 1882 році у Вінниці Коцюбинський згуртовує навколо себе передову молодь. Він організовує гурток, учасники якого читали заборонені твори В. Бєлінського, М. Чернишевського, М. Салтикова-Щедріна, а також окремі праці К. Маркса і Ф. Енгельса, вели запальні розмови про долю народу, про шляхи боротьби за соціальну справедливість. Недарма 18 квітня 1883 року жандарми роблять перший обшук на квартирі Коцюбинського, а після другого обшуку (1884) над ним встановлюється негласний нагляд поліції.

«Літературі я відданий цілою душею». Початок літературної діяльності Коцюбинського припадає на 80-ті роки. У цей час з-під його пера виходять оповідання «Андрій Соловійко, або Вченіє світ, а невченіє тьма», «21 грудня, на введеніє», «Дядько та тітка» й інші.

Від першої проби пера і майже до кінця свого життя Коцюбинський не міг повністю віддатися творчій праці, хоч літературі був «відданий цілою душею». Вже будучи відомим письменником, він з болем у серці зізнавався: «Та найбільша драма мого життя – це неможливість присвятити себе цілком літературі, бо вона… не тільки не забезпечує матеріально, а потребує ще видатків». Молодого митця вабила праця вчителя, яка давала можливість спілкуватися з людьми, поширювати передові ідеї серед народу.

В 1891 році він складає іспит на звання народного вчителя і їде в село Лопатинці (тепер Шаргородського району на Вінниччині). Працю домашнього вчителя Коцюбинський поєднує з глибоким вивченням життя трудящих, збиранням усної народної творчості. 8 села письменник виніс сильні враження, які він втілив у художні твори. В оповіданнях «Харитя», «Ялинка», повісті «На віру», написаних у Лопатинцях, Коцюбинський малює картини народного лиха, висловлює глибоке співчуття знедоленим.

Поліцейські не випускали молодого вчителя і письменника з-під пильного нагляду, категорично заявляючи, що він шкідливо впливає на своїх учнів. При цьому вони мали на увазі й розмови Коцюбинського із селянами, його близькі стосунки з ними.

Це змушувало Михайла Коцюбинського шукати іншої роботи. У 1892