Iсторія української драматургії, Г.В. Доброскок

Iсторія української драматургії, Г.В. Доброскок

Українська драматургія Кубані поки ще слабко вивчена, хоча для театру тут діяли такі талановиті автори, як Я. Кухаренко, В. Мова (Лиманський), К.Головатий, І.Стеценко-Нордега, В.Потапенко, Г.Доброскок, О.Кирій, О.Півень та інші. Така неуважність з боку дослідників привела до того, що тексти багатьох п'єс, які у свій час з успіхом йшли на підмостках провінційних театрів, здебільшого залишилися неопублікованими або зовсім втраченими. По сімейних архівах розпилені фотографії акторів, що грали в них, і сцен із спектаклів. У фондах цензурних відомств збереглися зразки афіш і не введені до наукового обороту документи, що свідчать про нелегку долю українського театру на козачій землі. Це заважає не тільки усвідомити українську драматургію Кубані як складову частину великої української літератури, але і як самобутнє явище регіональної культури.

Оригінальність кубанської драматургії ґрунтується на споконвічному прагненні письменників вводити у свої добутки місцеву тематику, свідомо братися за козачі сюжети, сміло використовувати як будівельний матеріал історію й етнографію цих місць. Так створювалася не просто українська, а козача драматургія, широко затребувана кубанським театром і кубанським глядачем. Народження цього феномену багато в чому зобов'язане драматургові Г. В. Доброскоку, майже зовсім невідомому в Україні, в той час, як на Кубані він користувався феноменальною славою.

Гаврило Васильович Доброскок народився 25 березня 1876 р. у селі Деркачах Харківського повіту однойменної губернії в селянській сім'ї [1]. На жаль, про умови, в яких він виховувався й ріс, ми нічого не знаємо. Втім, тут можна відразу згадати, що був у нього брат Іван, про якого окрема розмова попереду. 1897 року Гаврило закінчив Харківське реальне училище. Тут серед його близьких знайомців назвемо учня старших класів Гната Хоткевича, майбутнього історика, письменника, знаменитого бандуриста, з яким обидва Доброскоки підтримували потім приятельські стосунки. Спершу Гаврило Васильович, працював при історичному архіві Харківського університету, вивчаючи історію Слобідського Харківського полку. Тут доля звела його з ще одним знаменитим харків'янином – визнаним літописцем Слобідської України академіком Дмитром Багалієм. Істориком Доброскок не став, але набуті знання згодилися йому пізніше при створенні історичних п'єс. Писати ж він почав рано. Ще реалістом 6-го класу він уже вміщує в газеті «Южный край» ряд оповідань, слідом за якими створює свою першу драму українською мовою - «Галочка» [2].

Письменнику-початківцеві явно бракувало яскравих життєвих вражень, ось чому 1900-го, провчившись лише рік у ветеринарному інституті, він полинув у плавання по життєвих хвилях. У 1900 - 1902 рр. жив у Грузії, в Поті, потім недовго в Баку, а в січні 1904 р. мешкав вже в Катеринодарі, де він майже 13 років завідує бібліотекою імені О. С. Пушкіна.

Гаврило Васильович згадував: «Я приїхав сюди в січні 1904 року з Баку, приблизно через місяць зустрівся з Ерастовим. Крім того, я був знайомий з Манжулою і Рябоволом. Я жив тоді в будинку матері Ерастова на розі Пролетарської і Котляревської, 22. ...В бібліотеку я поступив, щоб вона не потрапила до рук чорносотенців, а перед цим збирався їхати до Харкова навчатися. Раніше завідуючим працював Попов, але він від’їжджав, і мене запросили попрацювати бодай тимчасово, до серпня, щоб зберегти нелегальну літературу. Я погодився, а потім робота сподобалась, я втягнувся, відтак і залишився аж до 1917 року. Довкола бібліотеки групувалися представники всіх без винятку партій, і ми не робили різниці між СР, СД, анархістами, всі ховали в нас свою літературу. Помічниками до мене потрапили Криворучко і Чайко, причому зазвичай під час моєї відсутності Криворучко вів інвентар, приймав посилки з нелегальщиною. Як згодом з'ясувалося, декотрі працівники, яким ми цілком і повністю довіряли, виявилися провокаторами. Їх було троє, і одним з них був мій брат Іван, кличка якого була «Микола - золоті окуляри». Далі Селецький, який теж був шпигуном-провокатором. Якщо у нас іноді й виникали деякі сумніви, то ми завжди гадали, що якби він справді був провокатором, то давно б видав нас. Багатьох товаришів тоді було зраджено і схоплено, але мене чомусь не зачепили. Мабуть, відносно цього були свої міркування. Очевидно, охранка хотіла залишити той центр, навколо якого ми всі групувалися» [3].

Студентові-недоукові, та ще й ветеринарного інституту, навряд чи довірили б таку посаду, якби вже не усталена письменницька репутація Г.В.Доброскока. До приїзду до Катеринодару він вже був автором окремо виданого оповідання “Хам” (Харків, 1901), публікувався в газетах «Каспий», «Баку», «Бакинские известия». Так саме охоче зараховують його до своїх співробітників наші обласні місцеві газети: «Кубань», «Кубанская жизнь», «Заря», «Кубанский курьер», «Свобода», «Кубанская мысль» та інші.

Тоді було прийнято жити громадськими інтересами, брати участь у різних починаннях, бути хоч трішечки революціонером. Ось чому майже з перших днів перебування на кубанській землі письменник становиться «своїм» у колі літературних і театральних діячів, входить до керівництва катеринодарської філіїі РУП (Революційної української партії), активно заявляє про себе у товаристві «Просвіта». Дуже швидко у звітах начальника Кубанського обласного жандармського управління його їм я почало згадуватися серед місцевих революційних ватажків. Природно, що одн