Феодосій Печерський - фундатор православної церковної ідеології

ФЕОДОСІЙ ПЕЧЕРСЬКИЙ — ФУНДАТОР ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКОВНОЇ ІДЕОЛОГІЇ

Реферат за курсом «Історія української літератури та критики»

Одеса - 2008

Зміст

1. Короткий огляд доби

2. Життя та діяльність Феодосія Печерського

3. Творчість Феодосія Печерського

4. Політичні погляди Феодосія

1. Короткий огляд доби

В епоху, коли Русь прийняла християнство, православна церква була пройнята церковним духом, і релігійне благочестя знаходилось під величезним впливом монастирських поглядів. Вважалося, що людина здатна догодити Богу лише добровільним зреченням усіх матеріальних благ, приниженням тіла свого і перебуванням у постійних молитвах. Склалася думка, що Богові подобається смуток і жертовність людини, у той час як достаток і веселощі Він вважає за гріх.

В цей час величезною повагою і авторитетом користувалися монахи – відлюдники. Досконалий відлюдник був ідеалом християнина; за ним стояла християнська монастирська община, яка проводила всі свої дні у труді і молитвах, а за її межами знаходився «мир» — світ звичайних людей, які отримували Боже прощення молитвами монахів і відлюдників, а також намаганнями наблизитися до ідеалів християнського життя.

Костомарів М. писав: «Монастырю, с его уставами, с его благочестивыми воспоминаниями и преданиями, суждено было сделаться средоточием духовной жизни, высшим центром просвещения, которого лучи должны были падать на грешный мир. По религиозному воззрению, если Божие долготерпение щадило этот грешный мир, достойный кары, за все свои пороки и беззакония, то этим он был обязан именно заступничеству тех подвижников, которые отреклись от него и презрели его широкий путь со всеми временными наслаждениями. Они молились за грешный мир, и в этом состояла их любовь и служба обществу человеческому.» см[1].

Монастир зробився школою для народа, в ньому зосереджувалося книжнє вчення. Так само, як і в візантійському світі, більшість писемних пам’яток, що дійшли до нас, носять на собі монастирський характер.

На Русі центром православної віри здавна був Києво-Печерський монастир. Історія його невіддільна від постаті преподобного Феодосія Печерського. Саме за Феодосія Печерського монастир став осередком не лише благочестя і святості, а й високої освіченості, школою, яка готувала освічене вище духовенство.

2. Життя та діяльність Феодосія Печерського

Феодосій народився близько 1036 р. під Києвом, у місті Василеві (тепер Васильків) у боярській сім’ї. Невдовзі його батько одержав призначення в Курськ тіуном (управителем). Там минуло дитинство Феодосія. З юних літ він поринав у релігійні роздуми і мрії про чернече життя, багато часу проводив у церкві, сам випікав проскури, які приносив в храм для віруючих[3].

Коли помер батько, хлопцеві ледь виповнилося дванадцять років. Не бажаючи присвячувати своє життя службовій кар’єрі, як це було передбачено суспільним становищем батьків, він таємно пішов з дому з прочанами, від яких начувся розповідей про Єрусалим та інші святині Сходу. Проте мати, вольова й рішуча жінка, розшукала сина й повернула додому. Вона взяла з нього обіцянку не тікати з дому. Хлопець пообіцяв, але деспотизм матері змусив його тікати знову. Він втік до якогось міста і приєднався там до священника, але матір знову його знайшла, повернула додому і побила за непослух. Таке невдоволення матері благочестивими мріями сина пояснюється тим, що Курськ належав до тих міст, куди ще не сповна проникло християнство і люди там досі жили язичницькими поглядами. На той час там не було ще жодного монастиря, а на чернецтво дивилися з підозрою і недовірою.

У «Житії Феодосія Печерського» розповідається, як малий Феодосій беріг у собі віру і не піддавався впливу суспільства: «Когда же властелин того города, увидев столь смиренного и послушного отрока, полюбил его, то повелел, чтобы тот постоянно пребывал у него в церкви, и дал ему светлую одежду, чтобы ходил в ней. Но блаженный Феодосий недолго ее носил, ибо чувствовал себя так, будто носит какую-то тяжесть. Потом он снял ее и отдал нищим, а сам оделся в лохмотья, так их и носил. Властелин же, увидев его в рубище, дал ему новую одежду, еще лучше прежней, упрашивая отрока ходить в ней. Но он и эту снял с себя и отдал. Так поступал он несколько раз, и когда властелин узнал об этом, то еще больше полюбил его, поражаясь его смирению. В то же время божественный Феодосий пошел к кузнецу и попросил его сковать железную цепь, и стал ходить, опоясавшись этой цепью. И так сильно стянул себе поясницу, что железо врезалось в тело его, но он ходил так, будто бы ничто ему не мешало.»[6]. Феодосій почав носити веріги. Але якось, коли він перевдягався для свята, матір побачила на ньому криваві рани і зірвала з нього веріги.

Якось довелося йому почути євангельські строфи, де Господь каже, що ''Если кто не оставит отца. или мать и не пойдет вслед за мной, то он меня недостоин''. Тоді юнак вирішив будь-що тікати. Він чув, що в Києві є монастирі і вирішив йти туди. Дорога його була важкою, але він все ж дістався до Києва з купцями.

Про все це ми дізнаємося з «Житія Феодосія Печерського», яке написано в типовому для церковної ідеології агіографічному стилі. «Житіє» розповідає, як Феодосій, який не мав грошей, не був прийнятий монастирями, і як, нарешті, він знайшов прихисток у святого Антонія, який жив у печері. Преподобний Антоній відмовляв хлопця, але Феодосій мав тве