Полемічна проза Київської Русі XV—XVI ст.

Полемічна проза Київської Русі XV— XVI ст.

ВСТУП

В західноєвропейських країнах, вважається, ренесанс себе вичерпав на рубежі XVI— XVII ст. А потім розпочалася епоха бароко. В Україні (з запізненням років на ЗО—50) — те ж. В часи Богдана Хмельницького спостерігаються останні вияви ренесансного стилю в літературі. На його нивах тоді вже повівали барокові вітри. Подібні процеси, але з деякими ускладненнями, відбувалися і в інших літературних жанрах, зокрема — в прозі.

Ускладнення в становленні і розвитку ренесансної прози пов'язані насамперед із винайденням друку. Бо перша друкована продукція найбільшою мірою була наближена до прози[1] .

Винахідник книгодрукування — німецький інженер Йоганн Гутенберг (бл. 1399—1468). Його винахід знаменував собою справжній переворот у розвитку людської цивілізації. На рубежі другого й третього тисячоліть були модними визначення найбільших досягнень минулого тисячоліття. Американці назвали таким досягненням саме винахід Й. Гутенберга. Сперечатися з ними навряд чи можна, бо друкування прискорило насамперед поширення інформації. А хто володіє інформацією, той володіє світом...

В український світ друкована книга вперше прийшла від друкаря у 1491 й пізніших роках опублікував у Кракові кілька навчальних книг для нижчих шкіл України й Білорусії ("Осьмигласник", "Часословець", "Псалтир" та ін.). Церква запримітила в книгодрукуванні "єресь" і в наслідку Фіоль постає перед судом, але рятується втечею. Через чверть століття справу Фіоля продовжив Франциск Скорина—-білоруський і український гуманіст, який у 1517 році видав "Псалтир", згодом — "Біблію", збірник молитов "Мала подорожня книжиця" та ін. Мова цих видань — церковнослов'янська ("Псалтир", молитви) або старокиївська ("Біблія")- Отже, ренесансним у них було тільки книгодрукування, а все інше — продовження середньовічної традиції, за якою релігійна література поступово втрачала свій художній (монументальний, орнаментальний) шарм, а сприймалася тільки як своєрідний обряд. Дух ренесансу: в такі книги став проникати разом із наближенням їхньої мови до народної, української. Безсумнівним шедевром тут стало українізоване "Пересопницьке Євангеліє" (1556—1561), в якому вжито багато таких слів, що стали українською літературною нормою. Ця книга до сьогодні сприймається як своєрідний символ українства, внаслідок чого присягають на ній, починаючи з 1991 року, навіть президенти незалежної України.[2]

Друкарську діяльність в Україні продовжував і росіянин Іван Федоров (? —1583). Переслідуваний у Москві владою за друк як "єресь", бо в ньому виявлялося нібито "схиляння" перед "литовським" Заходом, він протягом своїх останніх років друкарську кар'єру продовжив у Львові й Острозі Тут він опублікував навчальні книги "Апостол" і "Буквар" (1574) та канонічну (церковнослов'янською мовою) "Острозьку Біблію" (1581)'. Це останнє видання, звичайно, консервувало богословське середньовіччя, але воно сприяло створенню й популяризації так званих народних, "учительних євангелій". За основу в них бралися канонічні біблійні тексти, але виклад їх збагачувався народною мовою, що було рисою ренесансної епохи[3] . У цьому виявлялася і певна літературна вартість їх, оскільки переписувачі (перекладачі) євангелій (деякі з них потрапляли і в друк) намагалися поліпшувати виклад біблійного змісту народно-розмовною лексикою, утверджуючи відтак ази художньо-публіцистичного стилю. Потреба в цьому була ніби суто практична: донести євангельське вчення до найширших мас. Але донести — саме їхньою мовою. У передмові до одного з "учительних євангелій" її перекладач Валентин Негалевський писав, що не з власної хіті взявся "з польського язика на реч руськую нашого тестаменту переложити, а учинил то за намовою і напоминанням многих учоних, богобойних і слово Божеє милуючих людей, которії письма польского читати не уміють, а, язика слов'янського читаючи, письмом руським викладу з слів єго не розуміють"".

1 РОЗВИТОК ЛІТЕРАТУРИ XV— XVI ст., ЗНАЧЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ П.СКАРГИ

Найбільш інтенсивно художньо-публіцистичний стиль розвинувся в полемічній літературі, яка стала найвищим досягненням книжно-української ренесансної прози.

Становлення її пов'язане з розвитком протестантських релігійних рухів, які в XVI ст. охопили фактично всю Європу і мали на меті модернізувати християнську (переважно — католицьку) віру з її надто догматичними, як здавалось, обрядами. В різних країнах протестантські рухи набували певного національного обличчя, ввійшовши в історію з назвами англіканства (в Великобританії"), кальвінізму (у Швейцарії, Франції та ін.), лютеранства (в Німеччині) тощо. Народжена в ході церковних протистоянь література забарвлена була суто богословськими проблемами.

В такому вигляді в останній чверті XVI ст. вона з'являється й на українських теренах.[4] Конкретний привід для цього зумовлювався активним прагненням католицької церкви об'єднатися з православною, бо, мовляв, "Божий престол" у всіх християн має бути єдиним. Але єдиним—під рукою єдиного Папи Римського. 1577 р. у зв'язку з цим з'являється польською мовою брошура Петра Скарги "Про єдність костьолу Божого". 15 82 року відбувається реформа календаря, проведена під патронатом Папи

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать