Іван Ірлявський

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

УЖГОРОДСЬКИЙ КОМЕРЦІЙНИЙ ТЕХНІКУМ

Науково-пошукова робота з української літератури

На тему: Біографія закарпатського поета Івана Ірлявського

Виконала:

Студентка І Бух «В» курсу

Костик Марина

Ужгород 2010

Неспокійні будні Івана Ірлявського. Штрихи життєвого і творчого шляху поета, публіциста, борця за Соборну Україну

Він сам назвав свою творчість поезією бурхливого життя, а себе –поетом неспокійних буднів, яких на його долю справді випало аж занадто.

Іванові Ірлявському належить чільне місце в українській літературі, як і в громадському, суспільному житті Закарпаття та всієї України 30-х – початку 40-х років ХХ століття. Він рано пішов із життя, ціле десятиліття не дожив навіть до того короткого віку, що судився Ісусу Христові. Прописався ж не тільки у відведеному йому земному часі, нашім сьогоденні, а й у прийдешності.

Його ім’я надовго було витравлене із суспільної пам’яті в Україні, бо був активним учасником і творцем Карпатської України, полум’яним борцем за відновлення державності Соборної України в умовах німецько- фашистської окупації. Книги І. Ірлявського, видані у 1938- 1942 рр. в Празі, майже не потрапляли в окуповане Угорщиною Закарпаття. Ті ж, що дивом опинилися тут, були знищені угорським окупаційним режимом у 1939-1944 рр. , а після 1944-го радянським. У громадських книгозбірнях – тотально. Лише у спецфондах наукової бібліотеки Ужгородського університету під надійними замками зберігався один- єдиний примірник його збірки «Брості» - із воз’єднанням Закарпаття з Україною ім’я поета було під забороною. Окремих його соратників час від часу називали, обливаючи брудом, його послідовно замовчували, кинувши у небуття, що обернулося непоправною шкодою для мистецького життя краю й України, наклало лихий карб на долю рідних і близьких. І все ж на зло коричневій чумі ХХ століття – фашизму- та червоній сталінсько-брежнєвській тиранії він не канув у Лету. У своїм добродійстві він жив у серці брата Василя (1914-1995), що донедавна беріг тепло родинного вогнища у їхньому рідному селі, як і в пам’яті друзів і близьких, а також широкої української діаспори дальнього зарубіжжя – в Канаді та США , Англії і Німеччині, де про нього писали й друкували його поезії у колективних збірниках й антологіях.

В Україні у повоєнний час ім’я І. Ірлявського вперше потрапило на сторінки преси лише 1990 року стараннями О. Мишанича, який разом з добіркою віршів представив його як «самобутньго поета, що своїм доробком посідає почесне місце в історії літературного розвитку дорадянського Закарпаття». Кінцем цього ж року постать поета введена в «Українську літературну енциклопедію»,а відтак і в історію української літератури. Ряд публікацій з творчої спадщини поета і матеріалів про нього з’явилося у періодичній пресі, збірниках та альманахах.

Особливо багато зусиль для введеня поета як представника празької поетичної школи в літературний процес доклав україніст зі Словацької академії наук Микола Неврливий, який видав також у Києві для широкого читацького загалу України повноважним збірником твори всіх українських поетів, що належали до ’’празької школи’’.

Нині поєтична творчість І.Ірлявського вивчається й в школах Закарпаття на уроках літературного краєзнавства. У 90-х роках його постать випрозорюється дедалі більше і, як справедливо визначає один із дослідників, «наразі можемо ствердити що творчість І.Ірлявського якісно увиразнила творчу палітру української поезії 30-40-х років. Його поєзія внесла у літературний процес свіжий гірський струмінь, позначений мотивами любові до рідної землі та мужніми поривами до героїчного чину. Соратник О.Ольжича і О.Теліги, Іван Ірлявський залишив помітний слід в історичній свідомості української нації.»

Народився Іван Іванович Рошко – таке його справжнє ім’я – 17 січня 1919 року на Ужгородщині, у напрочуд мальовничому селі Ірлява, розсіченому річкою Старою, притокою Латориці, на дві нерівні частки.На більшій, правобережній, горбистій одразу за обістями й нивами з церквою, дзвіницею та сільським кладовищем видніється масив знаменитих середнянських виноградників, на меншій з рядочком хат на березі Старої починається долина, що через низинні села Мукачівщини та Ужгородщини тягнеться до Латориці й Тиси і далі, далі аж ген до Дунаю, так щиро оспіваного у піснях Іванових краян. Це вони, його предки з історичного Закарпаття, ще у сиві часи створили й знамениту українську народну співанку про Штефана воєводу – «Данаю,Дунаю, чему смутен течеш …», якій ще у ХVI сторіччі судилося стати першим документованим записом щедрої української народної пісенності.

За рікою, край села, поруч з берегом стояла й давня дерев’яна хата його батьків. Нині хіба старезні верби та вільхи над Старою, може, вже й не свідки Іванового дитинства, проте достаменно з того давнього кореня, пам’ятають, як він весною та влітку сидів на березі річки у задумі, снував думи – рядки, що відтак ставали віршами:

Мої будні п’яніли від долі

у розмаю, в весняних вінках,

там, де простір ширяє на доли,

там,де закрут, де рідна ріка…

…Я із серцем схвильованим слухав,

біля мене шуміла вода:

шо не знав я милішого друга,

тому часто над нею сідав.

Мені вільха, що воду корінням

ссала в себе, співала тоді,

як роками зростають горіння,

як пориви живуть молоді.

Мої будні, мої

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать