Любов до Батьківщини у ліриці Максима Рильського

Середньої загальноосвітньої школи

1 – 3 ступенів № 94

Комінтернівського району, міста Харкова

“ Любов до Батьківщини у ліриці Максима Рильського “

учениці 10-А класу

Литвиненко Юлії Валеріївни

2006 рік

Максим Тадейович Рильський народився 19 березня 1895 року в Києві. Його батько – етнограф, громадський діяч і публіцист. Тадей Рильський, був сином багатого польського пана Розеслава Рильського і княжни Трубецької. Один з предків Рильських у 17 столітті був київським міським писарем. Дід був учнем базилянської школи і під час взяття Умані гайдамаками у 1768 році ледве не був страчений. Тадей Рильський разом з Володимиром Антоновичем та групою інших польських студентів вирішили присвятити себе вивченню історії України й віддати своє життя народу, серед якого жили. В історії цей рух відомий як рух хлопоманів. Мати Максима Рильського, Меланія Федорівна, була простою селянкою з села Романівки ( нині Попільнянського району Житомирської області). 1902 року помер його батько, і родина переїхала з Києва в Романівку. Максим спершу навчався в домашніх умовах, потім у приватній гімназії в Києві. Змалку познайомився з композитором Миколою Лисенком, етнографом, дослідником і збирачем українських народних дум та пісень – Ревуцьким, актором і режисером Саксаганським. Які справили на нього великий вплив.

Деякий час він жив і виховувався в родинах Лисенка та Русова. Після приватної гімназії Рильський у 1915-1918 роках навчався на медичному факультеті Київського університету Св.Володимира, потім на історико-філологічному факультеті Народного університету в Києві, заснованому за гетьмана Павла Скоропадського, але жодного з них не закінчив. Займався самоосвітою, вивченням мов, музикою. З 1919 по 1929 рік вчителював у селі, зокрема у Романівці, а також у київській залізничній школі, на робітфаці Київського університету та в Українькому інституті лінгвістичної освіти.

Перша збірка його поезій “ На білих островах “ вийшла 1910 року. В цій книжці п’ятнадцятирічний Рильський демонструє вільну й вишукану ритмічну організацію слова. У цій книжці виявилася найголовніша риса поета – писати ясно, лаконічно, прозоро і водночас глибинно мудро.

У 1920-х роках Рильський належав до мистецького угрупування “неокласиків”.

Він був великим майстром сонета, форма якого вимагала лаконічності, суворої дисципліни, граничної стислості думки і слова, що, звичайно, у часи, коли процвітало революційне псевдоноваторство, засноване на фальшивих ідеологічних гаслах 20-х років, викликало нерозуміння, осуд “революційних” теоретиків літератури. Хто не знищував класичної форми, думки, самої природи поетичного слова, той оголошувався ретроградом, а згодом і ворогом народу.

Щє у 1923 році Максим Рильський, відповідаючи на звинувачення офіційної

критики в декаденстві, відірваності від сучасності та соціалістичної революції, писав: “ Я можу одгукуватися ліричним віршем тільки на минуле, тільки на те, що осталося у душі і може мати прозору форму, питому моїй манері. Інакше писати не можу”. Рильський опирався як міг, і зумів написати під нищівним обстрілом критики, з тавром декадента й в умовах справжнього терору десять книжок чудових ліричних поезій і ліро-епічних творів, кілька книжок перекладів, з-поміж яких і нині неперевершеним залишається переклад “Пана Тадеуша” Адама Міцкевича.

Напружена літературна праця М. Рильського тривала, хоча політичний клімат тоталітарної держави обмежував творчу сво­боду й багато в чому деформував тематику та ідейний світ його поезії. Одна за одною з'являються поетичні збірки «На узліссі» (1918), «Під осінніми зорями» (1918), «Синя далечінь» (1925), «Крізь бурю й сніг» (1925), «Тринадцята весна» (1926), «Де схо­дяться дороги» (1929), «Гомін і відгомін» (1929). У вірші «Коли усе в тумані життєвому» (збірка «Під осінніми зорями») поет оспівав вічність мистецтва, нетлінність його витворів, по суті сформулював естетичне кредо митця:

В тобі, мистецтво, у тобі одному

Є захист: у красі незнаних слів,

у музиці, що вроду, всім знайому,

втіляє у небесний перелив;

В тобі, мистецтво,— у малій картині,

Що більша над увесь безмежний світ!

Твої діла — вони одні нетлінні,

І ти між квітів найясніший квіт.

Ці рядки привели Максима Рильського 1931р. у застінки НКВС. Його звинувачували в причетності до контрреволюційної організації — Спілки визволення України, якої, і це «органам» було добре відомо, насправді не існувало. І хоча через півроку поет був звільнений «за відсутністю достатніх даних для обвину­вачення й суду», злам був засвідчений збіркою «Знак терезів» (1932), віршованою повістю «Марина» (1933). З особливою на­очністю це продемонструвала «перебудовна» книга «Знак тере­зів», яку відкривала відома «Декларація обов'язків поета і гро­мадянина» з її напівзмушеним, але й напівщирим зобов'язанням перед самим собою: «Мусиш ти знати, з ким виступаєш у лаві, мусиш віддати їм образи й тони яскраві». Притиск автора на сло­ві «мусиш» тут не випадковий — як поет політичний і громадян­ський він у ці роки (а почасти й пізніше) не стільки творив, скіль­ки служив, звично змушуючи себе писати різні оди, величання й заклики на теми, продиктовані офіційною політикою та ідеоло­гією. Був М. Рильський і автором «Піс

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать