Гі де Мопассан

„Я увійшов до літератури, як метеор”, — жартівливо говорив Гі де Мопассан. Життєві обставини складалися незвичайно приємно для того, щоб він міг стати письменником. Він прагнув до мистецтва. Мати Мопассана гаряче любила літературу й уміла тонко цінувати її. Сестра поета-романтика Альфреда Ле Пуатвена (1816—1848) була знайома з Флобером і прихилялася перед його талантом. Прагнучи поглибити знання, що прокидаються, до літератури (Мопассан почав писати вірші з тринадцяти років), вона керувала читанням хлопчика і дбайливо зберігала зошити з його першими віршами. А надалі, коли її син став письменником, вона залишилася його літературним порадником, критиком і помічником, дала йому багато сюжети для розповідей.

Коли Мопассан навчався в Руанському ліцеї, одним з його викладачів був поет-парнасець Луї Буйле (1822—1869). Почувши в поетичних дослідах Мопассана іскру дарування, Буйле став його першим літературним вчителем і настирливо прагнув вселити хлопцеві, що робота в галузі мистецтва вимагає великої праці, терпіння, посидючості, оволодіння законами літературної техніки. Друживши з Флобером, проживаючим в околицях Руана, Буйле часом приводив до нього свого учня, і обидва письменники слухали його вірші, уважно розбирали їх, давали йому поради.

У 70-х роках літературним вчителем Мопассана став Флобер. ”Не знаю, чи є у вас талант, — сказав він, познайомившись з першими творами Мопассана, що тоді ще продовжував писати вірші. — У тому, що ви принесли мені, виявляються деякі здібності, але ніколи не забувайте, молода людина, що талант, по виразу Бюффона, — тільки тривале терпіння. Працюйте”.

Слідуючи цій пораді, Мопассан працював не покладаючи рук. Він писав вірші, поеми, комедії, перші повісті і розповіді, написав навіть романтичну драму. Суворий вчитель бракував майже все і забороняв йому друкуватися. Прагненням Флобера, що все більш прив'язувався до свого учня, було виховати в ньому глибоку пошану до літератури, розуміння її задач, високу вимогливість до своєї творчості.

Представник критичного реалізму, Флобер прагнув передати Мопассану свій художній метод зображення дійсності. При цьому Флобер вимагав від свого учня розвиненої і гострої спостережливості, уміння побачити явища життя по-своєму, по-новому і показати їх з тієї особливої, характерної сторони, яка до нього ніким в мистецтві ще не була помічена.

„Коли ви проходите, - говорив Флобер, - повз бакалійника, що сидить біля своїх дверей, повз консьєржа, який палить трубку, змалюйте мені цього бакалійника і цього консьєржа, їх позу, весь їх фізичний вигляд, а в ньому передайте всю їх духовну природу, щоб я не змішав їх ні з яким іншим бакалійником, ні з яким іншим консьєржем...”

Крім спостережливості і уважного проникнення в істоту зображень, Флобер вимагав від Мопассана уміння ретельно і вірно описувати побачене, відшукуючи для цього слова точні, а не приблизні. „Яка б не була річ, про яку ви заговорили, - передає Мопассан його повчання,— є тільки один іменник, щоб її назвати, тільки одне дієслово, щоб позначити її дію, і лише один прикметник, щоб її визначити. І потрібно шукати до тих пір, поки не будуть знайдені цей іменник, це дієслово і цей прикметник, і ніколи не варто задовольнятися приблизним, ніколи не варто вдаватися до підробок, навіть вдалих, до мовних фокусів, щоб уникнути труднощі”.

Творчості Флобера, його літературним поглядам і повчанням, всьому привабливому вигляду цього вічного трудівника Мопассан присвятив не одну статтю; надзвичайно цінне в цьому відношенні і його листування з своїм вчителем. Суворої школи флоберівської вимогливості вже однієї було б досить, щоб його слухняний і здібний учень став відомим письменником-реалістом. Але Мопассану випало рідкісне щастя зустріти й іншого великого вчителя — І. С. Тургенєва.

Довго проживаючи у Франції, Тургенєв особливо зближувався з Флобером. Тургенєв виділяв Флобера зі всієї французької літератури 50—70-х років, захоплювався його майстерністю, його невпинною творчою працею і навіть перекладав російською мовою деякі його новели. Флобер, з свого боку, надзвичайно високо цінував твори російського письменника, широту його знань і переконань, його художні шукання.

Подібно Флоберу, Тургенєв віднісся з великою симпатією до Мопассана, допомагав йому порадами, проглядав його рукописи. Періодом їх найбільшого зближення був час після смерті Флобера, захід життя Тургенєва, 1881 — 1683 роки. У цю пору Мопассан вже багато друкувався, але матеріально був ще дуже обмежений. Тургенєв пов'язав його з руським журналом „Вісник Європи”, сприяв появі у цьому журналі його перших перекладів, гаряче вітав його роман „Життя”.

Мопассан присвятив Тургенєву статтю „Винахідник слова нігілізм”, „Некролог”. За допомогою Тургенєва Мопассан довідався і полюбив Пушкіна, Лермонтова, Горького, Льва Толстого, Гаршина і сприйняв низку благородної російської класичної літератури. Смілива правдивість російської літератури зміцнила волю Мопассана.

Демократичний гуманізм сприяв розвитку поваги та любові до російського народу. Мопассан високо цінував „Записки мисливця” Тургенєва і зачаровувся „Батьками та дітьми” особливо відзначаючи в цьому романі властивий дар реалістичного передбачення.

Але вище всього оцінював Мопассан тургенівське новелістичне мистецтво, закони якого прагнув зрозуміти і освоїти: „Психолог, фізіолог і першокласний художник, він уміє на декількох сторінках дати досконалий твір, чудово згрупувати обставини і ство