Суспільно-політичне життя України у другій половині 40-50-тих років

Донбаський техничний університет

Кафедра соціально-гуманітарних дисциплін

Контрольна робота по історії України 20 століття

студентки гр. МО-06-з.

Копаєвой Ольги Валеріївни

м. Алчевськ 2007 рік

Суспільно-політичне життя України у другій половині 40-50-тих років.

1. Деформуючий вплив сталінщини на суспільно-політичне життя України. Широкомасштабні компанії проти “українського буржуазного націоналізму” і “космополітизму”.

2. Зміни у суспільному житті України після смерті Сталіна. Хрущовська “відлига”. Демократизація суспільно-політичного життя країни і республіки.

1. У повоєнний період соціальна політика радянського керівництва була надзвичайно суперечливою: з одного боку, було введено 8-годинний робочий день, відмінено обов’язкові понадурочні роботи, відновлено чергові та додаткові відпустки, з іншого - саме 1946 р. починається повернення до вольових методів керівництва промисловістю (прийнять декілька постанов, які закріплювали робітників на підприємствах, необґрунтовано в декілька разів збільшували норми виробітку). У 1946 р. почався широкомасштабний наступ на присадибні господарства селян. Прикриваючись гаслом “боротьби з порушеннями колгоспного статусу”, офіційна влада забирала в селян землю в колгоспний фонд, наполегливо рекомендувала продати державі дрібну худобу, обкладала індивідуальні селянські господарства високими грошовими та натуральними податками. Дійшло до того, що 21 лютого 1948 р. Президія Верховної Рада СРСР прийняла таємний указ “Про виселення з Української РСР осіб, які злісно ухиляються від трудової діяльності в сільському господарстві і ведуть антигромадський, паразитичний спосіб життя”. Цей документ мав серйозні наслідки. У 1948 - 1950 рр. на його підставі зборами колгоспників було оголошено 12 тис. “громадських вироків”, жертвам яких загрожувала депортація до Сибіру та інших віддалених місць СРСР.

Незважаючи на посилення тиску на село, продовольча проблема в повоєнні роки залишається гострою. Лише в грудні 1947 р. було прийнято постанову Ради Міністрів СРСР та ЦК ВКП(б) про відміну карток на продовольчі та промислові товари та перехід до продажу їх у відкритій торгівлі за єдиними державними роздрібними цінами. Водночас із скасуванням карткової системи було проведено грошову реформу, що мала на меті ліквідацію наслідків війни у фінансово-грошовій сфері та упорядкування всієї фінансової системи. Ці урядові дії мали неоднозначні наслідки. Зокрема, скасування карткової системи було, безумовно, явищем позитивним, свідченням певної стабілізації народного господарства. Проте після 1947 р. заробітна плата більшої частини населення, що підвищилася лише наполовину, суттєво відставала від нових державних цін, які майже втричі перевищували довоєнний рівень. Внаслідок цього склалася парадоксальна ситуація: повоєнні прилавки ломилися від делікатесів, але ні черг, ні особливого попиту на ці товари не було.

Неоднозначно вплинула на життєвий рівень населення і грошова реформа. З одного боку, вона привела грошову масу, що перебувала в обігу, у відповідність до потреб господарства, з іншого, грошова реформа боляче вдарила по селянству, яке зберігало гроші, головним чином, вдома.

У Західних областях процес відбудови проходив набагато складніше, ніж на сході. Суть перетворень на заході полягала в тому, щоб продовжити і завершити соціалістичну перебудову “возз’єднаних” земель, тобто привести західних українців у відповідність з радянською системою та їхніми співвітчизниками. С цією метою в Західній Україні швидкими темпами були здійснені індустріалізація, колективізація, культурна революція, утвердження влади органів диктатури пролетаріату. Всі ці процеси і мали створити умови для остаточного включення до складу західноукраїнського регіону до СРСР. Шляхом активної радянізації планувалося відтіснити старе (звичаї, релігію, організацію праці, суспільні структури, лідерів та ін) і ствердити нове з метою органічного приєднання цього регіону до складу СРСР.

Відновлення радянської влади в західних областях України супроводжувалось посиленням репресивного тиску на місцеве населення. Основною метою репресій було створення сприятливих умов для “радянізації” краю, експлуатації його демократичного та природного потенціалів, насильне залучення населення до радянської системи господарювання, руйнація національних структур самозахисту, духовним осередком яких була Українська греко-католицька церква, а також остаточне утвердження на місцях органів радянської влади.

Наприкінці війни й у повоєнний період розгалужений сталінський репресивний апарат широко використовував вже випробований у попередні роки арсенал репресивних акцій. Арешти, вбивства, конфіскації майна, масові депортації, запровадження системи заручництва - це далеко не повний перелік методів репресивного тиску на населення.

Сталінське керівництво використовувало репресії в західноукраїнських землях і як засіб державного примусу, і як метод покарання.

Йдучи у цілому в дипломатичному річищі СРСР, у червні 1945 р. Україна вступила до ООН, потім до 1950 р. стала членом ще 12-ти міжнародних організацій, а у 1951-1958 рр. Україна набула членства ще у 16-ти міжнародних організаціях та їх органах. Цей вихід України на міжнародну арену відбувся за наполяганням і особистим контролем Сталіна, а відтак це з самого початку несло зерно лицемірства і обмежень. Підтримуючи Україну, московська влада розраховувала на голоси в ООН, а також