Історія дослідження Ольвійського полісу за археологічними даними

Вступ

Ольвійський поліс - одне з визначних античних держав Північного Причорномор’я.

Актуальність : Антична цивілізація мала великий вплив на давню історію України, та звісно залишила нам багато, потрібних в повсякденному житті речей. Надбання грецьких міст-полісів, у культурному, мистецькому, розвитку дали дуже багато того, що потім запозичили молоді сусідні держави. Тому я гадаю, що одним з найактуальніших питань є: „Чи багато кроків вперед зробила наша цивілізація?” та „Чи далеко ми пішли вперед від неї?”. Також одним з актуальних аспектів є вивчення історії Ольвії і взагалі грецьких держав-полісів Північного Причорномор’я, та причин які припинили існування цих міст, зокрема Ольвійського полісу. Ця тема є актуальною ще тому, що в наш час тривають дослідження Ольвії, та можна прогнозувати те, що розкопки та її вивчення буде тривати ще багато років.

Мета та завдання : Основним завданням при написанні курсової роботи є вивчення історії дослідження Ольвійського полісу. Цілями є її хронологічне узагальнення, також прослідкування не тільки її дослідження, але й історію утворення заповідника. Завданням цієї роботи є вивчення історії Ольвії, прослідкувати етапи розвитку, виділити особливості цих етапів, та дослідження надбань Ольвії та її особливості.

Об’єкт та предмет : Об’єктом дослідження курсової роботи є давньогреціке місто Ольвія. А предметом - історія досліджень Ольвії, та розглядання історії розвитку цієї держави, та закономірностей розвитку її етапів.

Територіальні рамки : Давня Ольвія розташовувалася на високому правому березі Бузького лиману, неподалік від з’єднання його з Дніпровським. Нині це територія поблизу сучасного с. Парутине, Очаківського р., Миколаївської обл. Територія заповідника „Ольвія” становить 265.7 га (235.7 га – некрополь, 30 га - городище). Південна частина проходить зі сторони берега Бузького лиману, по канаві колишньої садової ділянки, що лежить по балці Широка, й продовжується у північно-західному напрямку до початку канави, а Північна межа заповідника йде по лінії телеграфних стовбів Парутине - Очаків аж до течії балки Північної до Південного Буга. Територія ділянки землі зі склеом Євресівія і Арети також є частиною ольвійського заповідника. Також весь острів Березань було включено до заповідної зони.

Хронологічні рамки : Ця робота складається з двох розділів. Перший розділ: „Історія дослідження Ольвії у XIX-XX ст. Заснування заповідника „Ольвія”, в розділі йдеться річ про періоди дослідження Ольвії. Всього їх було два, які в свою чергу розділялися на етапи. Перший період - (кінець XVIII-межа XIX-XX)- від визначення місцезнаходження Ольвії після приєднання до Росії земель між Бугом та Дністром до початку системних археологічних досліджень. Другий період - (межа XIX-XX cт. - до сьогодення) - від початку систематичних археологічних досліджень у 1900 р. до постанови про надання державному історико-археологічному заповіднику „Ольвія” статусу національного.

Другий розділ роботи присвячений періодизації етапів історичного розвитку міста-поліса, та їх особливостей. Найбільш вдалою вчені вважають періодизацію С.Д. Крижицького у його роботах „Ольвія” та „Україна крізь віки”. За його періодизацією всю історію існування держави Ольвії можна розділити на п’ять величезних періодів:

І період - Архаїчний час.

ІІ період - Класична доба.

ІІІ період - Єліністичний час.

ІV період - Греко-римський період.

V період - Пост-античний.

Історіогафія та джерела : Інтерес вчених до Південної Росії, та взагалі до Ольвії почав проявлятися в науці після включення Новоросії в склав Російської імперії у кінці XVIII ст. Там працювали П. Сумароков та П. С. Паллас, які правильно локалізували у своїх працях місцезнахождення Ольвії біля села Іллінське (суч. Парутино) у пониззі Буга, та прокоментували залишки. Перша спроба створити краткий нарис історії Ольвії належить І.П. Бларамбергу. Приблизно в один час з ним з’являються праці Д.Р. Рошетта та П. Кьоппена. Вони ввели в обіг нові епіграфічні пам’ятки. Але ці всі праці не можна назвати науковими дослідженнями, через нестачу джерел та методичного рівня. Август Бьок дав дуже зв’язний нарис історії Ольвії. Зразковими для своєї доби у археологічному та нумізматичному відношеннях були твори О.С. Уварова та Б.В. Кьоне. Початок ситематичного вивчення Ольвії приходиться на 1885-1917 рр. У 1885 р. В.В. Латишев видає І том корпуса "Inscriptiones antiquae orae septentrionalis Ponti Euxini Graecae et Latinae", який включав в себе епіграфічні пам’ятки Тіри, Ольвії та Херсонеса. Велику роль у вивченні розвитку Ольвії відіграла хрестоматия "Scythica et Caucasica", яка скадалась багато років, з свідченнями майже усіх грецьких та латинських авторів.

В радянській історіографії також були намагання створити нариси такими вченими, як В.Ф. Гайдукевичем, Д.П. Каллістовим, Т.Н. Кніпович, Д.Б. Шеловим. Спільне те, що вони основані не на їхніх дослідженнях, бо вони тільки резюмірували висновки своїх попередників.

Сучасний етап вивчення історії Ольвії відрізняється не тільки прагненням до розширення кола джерел, але й досконалістю методики.

Джерела з історії Ольвії дуже різні. Писемних джерел давньогрецьких авторів дуже мало. Із найбільш зв’язних творів є тільки два: новелу Геродота о Скиле та вступний розділ Діона Хрисостома (Dio Chrys. XXXVI. 1-18). Безцінними вони є бо