Соціально-економічні причини першої хвилі української еміграції кінця XIX - початку XX століття

Соціально-економічні причини першої хвилі української еміграції кінця XIX - початку XX століття

Зміст роботи

Вступ 3

I Соціально-економічний розвиток в Україні кінця XIX -початку XX ст. 6

1.1 Скасування кріпацтва 6

1.2 Реформи 60-70-х років XIX ст. 8

1.3 Розвиток промисловост і 10

1.4 Сільське господарство 11

II . Причини української еміграції кінця XIX -початку XX ст. 13

2.1 Становлення і консолідація української нації 13

2.2 Переселенські рухи українців 15

Висновок 27

Список використаної літератури 29

Вступ

Протягом останніх десятиліть XVIII та всього XIX ст. український народ, економічно визискуваний і політично переслідуваний в Україні, відчував щораз більший голод на землю. Водночас окупаційні імперські уряди спроваджували на українські землі чужинців (головно росіян і німців), яким не тільки давали земельні наділи, але й матеріальну допомогу, щоб вони могли загосподаритися.

Створювалася парадоксальна ситуація — українські землі колонізували чужинці, а український селянин, не маючи достатньо землі для утримання власної родини, мусив шукати вільних земель поза межами своєї батьківщини.

У пошуках "вільної землі", нових теренів поселення, український селянин дістався Поволжя, дійшов до Центральної Азії і далі вздовж південних окраїн Сибіру, понад рікою Амур, добрався до Тихого Океану, організовуючи поселення, надаючи їм відомі в Україні топографічні українські назви. Одночасно із західних земель України селяни заходили у найдальші закутини американського континенту, починаючи від холодної Канади, зокрема степових провінцій Манітоби, Саскачевану й Альберти, аж до найдальше висунених окраїн Південної Америки, таких як провінції Ріо Негро і Чубут в Аргентині. В кожній країні вони мусили пристосовуватися до локальних відносин, відмінних природних і культурних умов.

____________________________________________________________________________________________________________________________ Еміґрація як соціальний феномен властивий багатьом суспільствам і має різні причини і наслідки, що позначаються на житті народів і цілого людства. Нині у світі, за різними даними, від 150 до 175 млн. осіб (понад 3 % населення планети) проживають за межами країн свого походження. Із них близько 70 млн. — міґранти. Участь українців у глобальних світових міґраційних процесах — вражаюча: близько 45 % нашого люду живе за межами України. З них українські трудові міґранти становлять понад 10 % (близько 8 млн., а в сезонний пік їхня кількість збільшується майже удвічі) від загальної кількості міґрантів у світі. Частка українських еміґрантів і трудових міґрантів, відносно до загальної чисельності українського соціуму, найвища в світі. Цей показник особливо тривожний на тлі депопуляції українського етносу — низької народжуваності й високої смертності.

Український соціум, фактично, розділений надвоє: трохи більше половини українців живе на своїй материковій території, а решта розпорошена за межами України. Через це в українській культурі утворилися дві паралельні течії: одна — в Україні, друга — за кордоном, які донедавна були розділені ще й політико-ідеологічними бар’єрами. До того ж, на українських етнічних землях за кордоном зникають корінні українці. Зникають не фізично, а номінально, що засвідчують дані переписів у сусідніх країнах (Росії, Польщі, Білорусі, Словаччині, Румунії, Молдові). Причини різні, але головна — відсутність належної підтримки, захисту з боку України як держави.

В Україні на державному рівні ніхто не займається вивченням відпливу фахівців за кордон, не ведеться й належного державного статистичного обліку. І найтривожніше — відсутня стратегія захисту й розвитку духовно-інтелектуального ресурсу нації. Україна назавжди втрачає свій інтелектуальний потенціал. Серед причин виїзду українських фахівців за кордон на першому місці — потреба реалізувати себе професійно. Та переважна більшість освічених людей змушена виконувати некваліфіковану, низькооплачувану роботу, аби заробити собі на більш-менш забезпечене життя. Від першої хвилі до четвертої простежується зростання освітнього рівня еміґрантів. Коли перші еміґранти були переважно неписьменні й тому виконували некваліфіковану, найважчу роботу в країнах оселення, то друга й третя хвилі потягла за кордон переважно людей освічених.

Коли в ХIХ столітті Українська нація була нацією депортованих, то в ХХІ столітті стала нацією міґрантів. На жаль, сьогодні жодна з державних структур офіційно не відстежує, тим паче не регулює виїзду наших людей за кордон, не займається захистом їхніх прав та виявленням інших проблем трудової міґрації.

Актуальність теми дослідження: на сьогодні темасоціально-економічних причин еміграції є надзвичайно актуальною. Донедавна в українській еміґрації називали три хвилі переселенського руху: перша — з початку 70-х років ХІХ ст. до початку Першої світової війни (70-ті рр. ХІХ ст.—1914) — економічна; друга — період між двома світовими війнами (1917—1939) — економічно-політична; третя — роки Другої світової війни та повоєнний період — політична. І ось у середині 90-х