Країни Тропічної і Південної Африки (1900–2002 рр.)

Курсова робота

Країни Тропічної і Південної Африки(1900 – 2002 рр.)

Зміст

1. Завершення колоніального поділу Африки. Африка і навколишній світ

2. Колоніальне освоєння Африки та його наслідки

3. Нові форми антиколоніального протесту

4. Друга світова війна та її наслідки. Рік Африки

5. Проблеми і труднощі молодих африканських держав

6. Режим апартхейда і його крах

7. Вступаючи у Вік ХХІ. Африка і світове співтовариство

Вступ

ХХ вік і Африка. Скільки подій спресовано на континенті за сто років: від остаточного його поділу між розвинутими капіталістичними державами Європи і успіхами та проблемами молодих африканських держав. Причому успіхів дуже мало, зате проблем предостатньо: економічних, суспільно-політичних, демографічних, міжнаціональних та міжплемінних, у внутрішній і зовнішній політиці

У даній роботі на основі аналізу найновішої літератури зроблена спроба показати історію Центральної і Південної Африки у ХХ столітті без ідеологічної заангажованості з позицій науковості та історичної правди та зробити можливі прогнози розвитку континенту на початку ХХ століття.

1. Завершення колоніального поділу Африки.

Африка і навколишній світ

Яким би не було бурхливим ХХ ст. в житті планети, найбільше змін воно принесло в регіони „Півдня”. Якщо до цього ці райони були майже ізольовані від світу, і, перш за все, чорна Африка, то лише за останні 100 р. ці народи включились у міжнародні зв’язки, включились не племенами чи групами, а молодими державами. Ці народи і надалі будуть грати все зростаючу роль у долі людства (найбільше їх там). Але який вплив? На це питання непросто дати відповідь: вплив може бути і позитивним і негативним. До того же цей регіон дуже слабо досліджений вченими і перш за все Тропічна Африка.

Якщо в 70-х р. ХІХ ст. тільки 10% території Тропічної і Південної Африки були поділені, то на початок ХХ ст. майже весь материк був поділений. Залишились суверенними лише дві держави – Ефіопія і Ліберія.

2. Колоніальне освоєння Африки та його наслідки

І. Англія володіла найбільшою кількістю територій. Капська колонія, Натал, Бечуаналенд, Басутоленд (Лесото), Свазіленд, Південна і Північна Родезії; Схід: Кенія, Уганда, Занзібар, Британська Сомалі; Північний Схід: Англо-Єгипетський Судан; Захід: Нігерія, Сьєрра-Леоне, Гамбія, Зол. Берег; В Індійському океані острів Маврикій і Сейшельські острови.

Колоніальна імперія Франції за розмірами не поступалася Британській, але населення її колоній було в декілька раз менше, а природні ресурси бідніше. Більшість французьких володінь знаходились в Західній і Екваторіальній Африці і значна частина із них по території припадала на Сахару і напівпустинну область Сахяль і тропічні ліси: Французька Гвінея (Гвінейська Республіка), Берег Слонової Кістки (Кот-д’Ивуар), Верхня Вольта (Буркіна Фасо), Дагомея (Бенін), Мавританія, Нігер, Сенегал, Французький Судан (Малі), Габон, Чад, Середнє Конго (Республіка Конго), Убанги-Шари (ЦАР), Французький берег Сомалі (Джібуті), Мадагаскар, Коморські острови, Реюньон.

Португалія володіла Анголою, Мозамбіком, Португальською Гвінеєю (Гвінея-Бісау), яка включала острови зеленого Мису (Республіка Кабо-Верде), Сан-Томе і Принсипи.

Бельгія володіла Бельгійським Конго(ДРК, а в 1971 – 1997 рр. Заїр), Італія – Ерітреєю та Італійським Сомалі, Іспанія – Іспанською Сахарою (Західна Сахара), Німеччина – Німецькою Східною Африкою (сьогодні континентальна частина Танзанії, Руанди і Бурунді), Камеруном, Того і Німецькою Південно-Західною Африкою (Намібія).

Основними стимулами, які привели до гострої боротьби за Африку, вважаються економічні. Дійсно, прагнення до експлуатації природних багатств і населення Африки мало першочергове значення. Але не можна сказати, що ці надії зразу ж і виправдались.

Південь континенту, де були знайдені найбільші у світі запаси золота і брильянтів, став давати величезні прибутки. Але для отримання прибутків спочатку необхідні були величезні капіталовкладення для розвідки природних багатств, створення комунікацій, пристосування місцевої економіки до потреб метрополії, для придушення протесту корінних жителів і пошуки ефективних методів, щоб заставити їх працювати на колоніальну систему. Все це вимагало часу.

Не все йшло так як планували колонізатори. Так, не зразу виправдався і другий аргументи ідеологів колоніалізму. Вони стверджували, що захоплення колоній відкриє в самих метрополіях багато робочих місць і ліквідує безробіття, поскільки Африка стане обширним ринком для європейської продукції і там розпочнеться грандіозне будівництво залізниць, портів, промислових підприємств. Якщо ці плани і здійснювались, то набагато повільніше, ніж передбачалось, і в менших масштабах.

Нереальними виявилися і надії та плани, що в Африку переїде більше населення Європи. Переселенців виявилося менше ніж планували і чекали і в основному обмежились півднем континенту, Анголою, Мозамбіком, Кенією. Країнами, де клімат і інші природні умови підходили для європейців Країни Гвінейської затоки мало кого приваблювали.

Але одними лише економічними і соціальними факторами не пояснити „боротьбу за Африку” і ті гострі протиріччя між європейськими країнами, до яких вона приводила. Не можна недооцінювати роль шовіністичних амбіцій, прагнення до імперської величі,

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать