Радянський Союз у війні (1941-1945)

Радянський Союз у війні

(1941 - 1945)

План

1. НАЦИСТСЬКИЙ НАПАД НА СРСР

2. ПОВОРОТ У ВІЙНІ (літо 1942- літо 1943)

3. РОЗДУМИ ПРО КРУТИЙ ПОВОРОТ

4. ДО ПЕРЕМОГИ (ліго 1943 - травень 1945 р.)

1. НАЦИСТСЬКИЙ НАПАД НА СРСР

Скориставшись затишшям на Заході, фашистська Німеччина зосередила проти СРСР 70% своїх збройних сил, а також війська своїх союзників: Угорщини, Румунії, Фінляндії. Загалом армія агресора нараховувала біля 5 млн. чоловік, зведених у 190 дивізій, 4 тис. танків і 5 тис. літаків. Розрахований на «блискавичну війну», план «Барбаросса» засновувався на узгоджених діях чотирьох армійських груп. Фінляндське угруповання під командуванням генерала фон Дітля і фінського фельдмаршала Маннергейма було націлене на Мурманськ, район Білого моря та Ладогу. Задачею групи «Північ» (командуючий - генерал-фельдмаршал фон Леєб) було взяття Ленінграда. Найбільш потужна група «Центр» на чолі з генералом-фельдмаршалом фон Боком наступала безпосередньо на Москву. Задачею групи «Південь» під командуванням генерала-фельдмаршала фон Рундштедта була окупація України. Дислоковані в західних військових округах частини Червоної Армії значно поступалися за чисельністю, були набагато гірше підготовлені й оснащені. Наступаючі перевершували їх по живій силі в 1,8 рази, по танках -в 1,5 рані, по артилерії - в 1,3 і по сучасних літаках - в 3,2 рази. Радянські війська були розтягнуті по величезному фронту довжиною в 4500 км при віддаленні від передових рубежів до 400 км. Щільність військ в цій смузі була дуже нерівномірна, а оборонні лінії мали широкі розриви. Велика частина військ, і, передусім танкові підрозділи, розташовувалася на відстані від 80 до 300 км від кордону. На необладнаних аеродромах базувалася авіація. Нерозвиненість комунікацій і недостача транспортних засобів посилювали уразливість оборонних позицій.

Здійснення плану «Барбаросса» розпочалося на світанку 22 червня 1941 р. бомбардуванням з повітря і наступом сухопутних військ. Панування люфтваффе було повним; за першу добу війни вона знищила 1200 літаків, з них 800 на землі. За лічені дні німецькі армії просунулися на кілька десятків кілометрів; вже 28 червня пав Мінськ. Знищивши охоплюючим маневром білостоксько-мінський виступ і взявши у полон 320 тис. радянських бійців і командирів, війська фон Бока вийшли на підступи до Смоленська. На північно-західному напрямі в середині липня фон Леєб досяг Ковно і Пскова. Група фон Рундштедта на південно-західній дільниці зім'яла війська Будьонного, яким довелося здати Львів і Тернопіль, Загалом за три тижні боїв німецькі війська просунулися на 300-600 км у глибину радянської території, окупували Латвію, Литву, Білорусію, правобережну Україну і майже всю Молдавію. Німецький наступ було припинено лише в районі Смоленська, де радянські війська тримали оборону з 16 липня по 15 серпня. Смоленська битва принесла тимчасову, але дуже важливу стратегічно і психологічно затримку в реалізацію плану «блискавичної війни» на центральній дільниці радянсько-німецького фронту. Радянське командування отримало можливість розгорнути частини, що підходили з глибокого тилу, маючи на увазі, передусім зміцнення оборонних рубежів Москви. У цей момент важливу роль зіграло рішення Гітлера не кидати всі сили проти радянської столиці: 23 серпня фюрер зажадав від своїх військ не лише взяття Москви, але й оволодіння економічними ресурсами України та Кавказу.

Незважаючи на заминку в центрі, німецький наступ швидко розвивався на флангах. На північному заході були взяті Тихвин і Виборг, 9 вересня був блокований Ленінград. На південному заході 19 вересня був оточений Київ. Через відмову Сталіна дозволити військам генерала Кирпоноса відступити від міста, в полон потрапило більше 650 тис. чоловік. Взявши Київ, німецькі армії розгорнули наступ на Донбас і Крим і 3 листопада підійшли до Севастополя.

24 вересня командуючий групи армій «Центр» вніс останні корективи до плану операції «Тайфун» - наступу, який повинен був завершитися штурмом і взяттям Москви. Для проведення цієї операції фон Бок мав у своєму розпорядженні 75 дивізій, в тому числі 14 танкових, і приблизно 1500 літаків. Перша лінія радянської оборони була прорвана між Ржевом і Вязьмою 5 жовтня; наступного дня був взятий Брянськ. У боях під Вязьмою був знищений цвіт московської інтелігенції, який бився у дивізіях народного ополчення. Просування німців на кілька днів затримала друга лінія оборони під Можайськом - за цей час до Москви з резерву були терміново перекинуті сибірські дивізії. 10 жовтня командуючим Західним фронтом був призначений Г.Жуков. Після того, як 12 жовтня німці зайняли Калугу, уряд, почав евакуацію в Куйбишев органів державного управління і дипломатичного корпусу. 14 жовтня частини вермахту увійшли до Калініна. Почуття приреченості Москви породило паніку, яка охопила багатьох жителів столиці і досягла своєї кульмінації 16 жовтня, десятки тисяч москвичів намагалися в безладній втечі покинути Москву. Деяка подоба порядку відновилася, коли населенню стало відомо, що Сталін і уряд як і раніше в Москві. 19 жовтня в місті було введено облоговий стан.

Німецькому наступу, що поновився 16 листопада протистояло вже все населення, від малого до старого, яке піднялося в єдиному пориві, що нагадував героїчні години 1812 р. І хоча німецьким військам вдалося 28 листопада форсувати канал Москва - Волга і 5 грудня вийти до московського передмістя Химки