Єгипет - перша цивілізація стародавнього Сходу

ЄГИПЕТ - ПЕРША ЦИВІЛІЗАЦІЯ СТАРОДАВНЬОГО СХОДУ

ПРИРОДА ТА НАСЕЛЕННЯ СТАРОДАВНЬОГО ЄГИПТУ

ГЕОГРАФІЧНЕ ПОЛОЖЕННЯ І ПРИРОДА СТАРОДАВНЬОГО ЄГИПТУ. На північному сході Африки, коло Середземного моря, там, де тече річка Ніл, була розташована одна з найбільших країн стародавнього світу — Єгипет.

Африка — дуже жаркий край. Дощі випадають рідко, і весь час стоїть нестерпна спека. В Африці є велика пус­теля Сахара. Там здіймаються піщані горби — бархани.

Лише одне місце в Африці нагадує квітучий сад. Це — долина річки Нілу. Люди здавна селилися в долині Нілу. Там майже п'ять тисяч років тому утворилася Єгипетська держава, яка простяглася від Середземного моря до перших нільських порогів.

Ніл — найдовша річка світу. Він починається в глиби­нах Африки, біля самого екватора. У верхній течії Ніл до­лає багато підводних скель — порогів, а в нижній, набли­жаючись до Середземного моря, тече широко і повільно. У тому місці, де Ніл впадає у море, він розділяється на кілька рукавів. Зверху, з висоти пташиного польоту, ці річечки та острівці разом за формою схожі на трикутник. Стародавні греки називали це місце дельтою Нілу, бо во­но нагадувало їм одну з літер їхнього алфавіту А — «дель­ту». Греки дали й назву цій країні — Єгипет. Самі єгиптяни на­зивали свою країну Кемет — «Чорна земля» через родючі землі і щоб відрізнити її від «червоної землі» — пустелі.

Береги Нілу густо заросли єгипетським очеретом — папірусом. Там водяться незчисленні зграї різних птахів. У воді живуть крокодили і бегемоти, багато риби. На бере­гах Нілу розкинулися гаї акацій, пальм, сикомор і та­марисків.

У стародавньому Єгипті водилися слони, жира­фи, носороги, кабани, антилопи, а в пустелі лунало грізне рикання лева та пантери.

РОЗЛИВИ НІЛУ . В Єгипті дмуть посушливі су­ховії, які приносять жарке дихання пустелі. Особли­во страшний вітер хамсин. Арабською це слово озна­чає «п'ятдесят», бо хамсин дме з пустелі Сахари 50 днів. Це — страшне лихо. Вітер засипає усе хмарами піску. Єгипет перетворюється на випалену сонцем пустелю. Всі рослини в'януть, суха земля тріскається.

Але ось з півночі повіяло прохолодою. Це — рятівний північний вітер. Він Здуває весь пил, повітря стає холоднішим. У цей час далеко на півдні, звідки тече Ніл, починається сезон дощів, а на горах тане сніг. Поступово вода в Нілі піднімається і робиться каламутною і зеленою. Річка ви­ходить з берегів — почалася повінь. Днів через десять вода в Нілі стає черво­ною, ніби кров.

Повінь триває 3 місяці — з червня до вересня. Вода піднімається на 7 м. Потім вода спадає, лишаючи на берегах товстий шар родючого намулу. Товщина цих річкових наносів за багато тисячоліть до­сягла 11м, а в дельті Нілу — навіть до 20 м. Тому стародавні єгиптяни називали свій край «Дарунок Нілу».

ЄГИПТЯНИ-ЗЕМЛЕРОБИ . Закінчила­ся пора повені. Ніл знову спокійно котить свої води. А навколишні поля добре зво­ложені й вкриті родючим намулом. Мож­на починати сівбу.

Землеробство було головним заняттям у стародавньому Єгипті. Земля після роз­ливів Нілу м'яка і не потребує великих зу­силь для обробки. У плуг запрягали биків, орали поле і засівали його пшеницею та ячменем.

Після сівби на поле виганяли корів, овець, щоб вони своїми ратицями втопта­ли зерно у землю, інакше воно засохне під палючими променями сонця. Стародавні єгиптяни орали і сіяли не у весняні місяці, як українські селяни, а в листопаді та грудні. Після цього наставала пора сходів.

Деякі ділянки землі були добре зволо­жені. Але на пагорби вода не доходила. То­му з часом єгиптяни придумали подавати воду на поля, що на узвишші, за допомо­гою спеціальних пристроїв, схожих на ук­раїнський «журавель» біля криниці. Такі підйомні машини для води називали шадуфами.

Щоб зволожити поля, розташовані да­леко від річки, селяни прокопували від Нілу канали, а від каналів — маленькі ка­навки, і так підводили воду до своїх полів.

Поля і канали огороджували спеціальними греблями (дамбами), зробленими з глини та очерету. В дамбах посередині робили ворітця. Під час розливу Нілу їх відчиняли і пропуска­ли воду на поля, а потім зачиняли. Селянська родина сама не могла викопати цілий канал чи насипати греб­лю. Тому єгиптяни виконували ці роботи гуртом, ціли­ми селищами. В Єгипті на зміну родовій общині з'явила­ся сільська сусідська община.

Нарешті заколосилися пшениця та ячмінь. На­стала пора жнив — останній, третій період єгипетсько­го сільськогосподарського року. Селяни мідними сер­пами зрізають самі лише колоски. Потім на току коло­ски кидають для обмолоту під ноги худобі — бикам, ос­лам.

Ні на хвилину не спиняється молотьба. Жінки совками підки­дають обмолочене зерно вгору й віють його. Обмолочене і провіяне зерно корзинами зносять до комор і висипають у засіки. Поряд сидить писар і записує кількість корзин. Господар багатого маєтку мусить знати, який урожай зібрали з його полів. Тоді він скаже, скільки зерна треба віддати до царської комори, а скільки можна залишити у своєму господарстві.

ДОЛЯ СЕЛЯНИНА . Зі своїх невеличких полів селяни збирають невеликий урожай. Дружина, сини, доньки — всі допомагають батькові, всі поспішають скінчити жнива, поки ще не при­йшов наказ іти на царську роботу: копати і чистити канали, будувати палаци й храми, ремонтувати дороги. Бо тоді вже не буде часу сховати збіжжя в ями або засипати його до ве­ликих глеків, вкопаних у під