Захоплення Кортесом Америки

Захоплення Кортесом Америки

Усі легенди збігалися в одному: бородатий бог провістив, що із-за моря прийдуть білізавойовники, якіпідкорять усі індіанські племена й скинуть усіх богів, замінивши їх чужоземним богом.Пам'ятаючи про все це, ацтеки легко повірили, що то збувається давнє пророцтво. Біліприбульці здавалися їм істотами з іншого світу. Вони володіли громами й приборкалиякихось чотириногих чудовиськ, а табасків, хоч ті й мали велику перевагу, розгромилинемовби силою чарів.

Збереглися письмові джерела, з яких незаперечне випливає, що забобон, зв'язаний збілим богом, був однією з причин легкого завоювання ацтеків та перуанських інків. Цейзабобон позбавив їх волі до боротьби, він огорнув похмурою тінню і військову радуМонтесуми. Замість того, щоб зібрати всі свої сили й одним махом покінчити з зухваложменькою непроханих гостей, володар ацтеків постановив розпочати переговори. Посли,яких він направив,, мали нібито щедрими дарами задобрити грізних чужоземців, наочнопоказати багатство та могутність ацтеків і, збентеживши їх цим, передати, що йтидалі до столиці не можна.

Кортес опинився перед складною проблемою. Що робити? Повернути на Кубу, як тогодедалі наполегливіше вимагали солдати? Але ж там на нього чекала шибениця. З другогобоку забиратися в глиб країни з багатомільйонним населенням всупереч волі її володаря– цесхоже на безумство.

Становище здавалося зовсім безвихідним, і Кортес, поетупаючись вимозі своєї армії, вжехотів повернути на кораблі, коли це під гуркіт барабанів і писк дудок несподіваноз'явилася велика група якихось індіанців. Вони говорили зовсім іншою мовою, і тількидвоє знали мову ацтеків. Од них Кортес довідався, що це прибули посли королятотонаків, столиця якого - Семпоала - розташована на півночі Мексиканської затоки.

Підкорені могутнішими ацтеками, тотонаки мусили терпіти їхнє ярмо, але не втрачалинадії повернути незалежність. Король тотонаків, прочувши про дивовижну перемогузаморських чужоземців над хоробрими табаекамя, запрошував їх до себе й пропонувавсоюз проти спільного ворога.

Кортес обома руками схопився за цю нагоду й швидко вирушив з військом до Семпоали, певен, що державу ацтеків, яка, виявилось, була конгломератом підкорених, завжди готових до бунту племен, неважко завоювати.

Вістка про грізний союз, який вони уклали з чужоземцями, налякала Монгесуму й зовсім позбавила його відваги. У короля виникла безглузда думка ціною величезної кількості золота схилити конкістадорів до того, щоб вони розірвали союз і припинили свій похід на Теночттілалан. Діставши відмову, Монтссума попросив іспанців іти не в Теночтітлан, аЧолулу, де для них уже підготовлено квартири.

Якось Марина дізналася від жінки місцевого сановника, що з наказу Монтесуми протиприбульців готується змова.

Кортес постановив ударити перший І склав зухвалий план винищити аристократію Чолули, щоб позбавити місто кого вождів. Оголосивши, ніби він мас сказати важливу новину, Кортес запросив до себе всіх сановників. Як тільки ті зібралися на подвір'ї, озброєні Іспанці зненацька напаяй на них, і біля храму почала гуляти смерть. Вигук жахувирвався з грудей беззахисних індіанців. Охоплені розпачем, одні з голими рукамикидалися на іспанців, інші бігали по подвір’ю, шукаючи виходу з пастки. Але нікому не пощастило врятуватися. Задихані, вимазані кров’ю конкістадори, мов шакали, налітали на трупи, здираючи з них коштовності і вбрання.

Крики нещасних жертв підняли на ноги все місто. Величезний натовп оточив храм, намагаючись прорватися на подвір’я. Іспанці відповіли залпами з гармат а акробізув. Люди побачили трупи і, рятуючись, почали тікати. Тоді з брами вискочила кіннота, лавою посунули конкістадори та їхні союзники – індіанці. Вриваючись у безладний натовп, вони рубали і вбивали всіх, хто потрапляв під руки. Потім цілий день нищили будинки й храми, палили те, чого не могли забрати, і повертали до своїх квартир, навантажені здобиччю. Надвечір од квітучого міста лишилися самі руїни.

Через два тижні після цих подій іспанці рушили далі. Тепер їхня дорога лежала через гірський перевал. Повітря з кожним кроком ставвао рідше й гостріше. Холодні вітри проймали до кісток. По боках зводилися дві найвищі гори північно-американського континенту — вулкани Попокатепетль та Іхтасігуатль.

Зійшли вони на перевал і власним очам не повірили. З грудей вирвався вигук захоплення: “От де земля обітована!” Країна Анагуак – так індіанці називали мексиканську долину, яку оце побачили перед собою, - справляла незабутнє враження Повітря було нерухоме, насичене сонцем і таке прозоре, що крізь нього мов на долоні видніла кольорова мозаїка невеличких полів, садів, лісів і голубих-голубих озер. Посередині найбільшого озера, ніби на поверхні великого люстра, розкинулася в тіні безлічі білокам’яна столиця ацтеків – Таночтіфтлан – “Венеція Заходу”, як одразу ж назвали її іспанці.

Посеред міста стояв храм, перед якимстирчав великий червоний камінь, на якому в жертву богу війнивбивали людей. Всередині однієї вежі стояв і сам бог війни Уіцілопочтіль - здоровенне й потворне бежисько, вічно спрагле до людської крові. «Статуя,- писав Берналь Діас, один із товаришів Кортеса,- була вся вкрита золотом і коштовними каменями. У правій руці бог тримав лук, а в лівій пучок стріл. На шиї нього великого ідола висіло намисто з людських черепів», інкрустованих шафіром”

Але найстрашніше враження справляла поставлена перед статуєю миска,