Георгій Чичерін

Чичерін Георгій Васильович

Георгій Васильович Чичерін народився 12 листопада 1872 року в селі Варта Кірсанівського повіту Тамбовської губернії. Його батько, Василь Миколайович Чичерін, хоч і не займав великих дипломатичних постів, проте протягом 18 років служив і в Головному архіві МЗС Росії, і в російських представництвах в Бразилії, Німеччині, Італії, Франції. Мати, Жоржіна Єгорівна Мейєндорф, родинними зв'язками була пов'язана з відомими російськими дипломатами. Георгій Васильович пізніше писав в автобіографічних замітках, що він "зростав серед всіляких спогадів з дипломатичного миру, дихав цим повітрям". З раннього дитинства він багато читав, вивчав іноземні мови, вже з юних років вільно розмовляв кількома з них. "Всі шляхи відкриті тому, - писав Георгій Васильович, - хто знає головні іноземні мови..." З 1884 року він вчиться в гімназії, спочатку в Тамбові, а потім у Петербурзі. У 1891 році вступив на історико-філологічний факультет Петербургського університету. Після закінчення університету Георгій пішов батьківським шляхом.

У 1898 році Чичерін вступив на роботу в Державний і Петербурзький головний архіви МЗС. Він брав участь у створенні "Нарису історії міністерства іноземних справ Росії", в основному працював над розділом по історії XIX століття, коли міністром закордонних справ був А.М. Горчаков. Знайомство з архівними документами, історичною літературою, мемуарами державних діячів і дипломатів XIX століття допомогло йому в подальшій дипломатичній діяльності. Його перу належить монографія про Горчакова.

На початку 1904 року Чичерін поїхав до Німеччини, де познайомився з соціал-демократами. У Берліні Чичерін увійшов до складу Російського інформаційного бюро. Особливий відділ департаменту поліції в Петербурзі направив 13 квітня 1907 року в Париж завідуючому російською закордонною агентурою розпорядження "з'ясувати деякого Орнатського, який проживає в Берліні...". У відповіді на цей запит значилося наступне: "Псевдонімом А. Орнатський... користувався... Чичерін, племінник відомого історичного діяча Чичеріна. Це - дуже багата людина, яка позичила партії... 12 тисяч марок. Він є одним з натхненників соціал-демократичного бюлетеня, що друкується німецькою мовою в Берліні...".

З 1907 року Георгій Васильович жив у Парижі. Він охоче співпрацював з газетами соціал-демократичного напрямку і брав участь у виданні і поширенні російськомовної газети "Моряк". На початку Першої світової війни Чичерін переїхав до Лондона, де співпрацював з багатьма соціалістичними і профспілковими органами друку. Він також писав статті для газети, що видавалися в Парижі: "Наше слово" під псевдонімом "О" або "Орн" (Орнатський). Його виступи в цей період присвячені проблемам англійського робочого руху.

Після лютого 1917 року Чичерін став секретарем Російської делегатської комісії, яка сприяла поверненню в Росію політичних емігрантів. Він активно виступав проти війни, і в серпні того ж року англійські власті заточили його в одиночну камеру Брікстонської в'язниці - за "антибританську діяльність". Але про Чичеріна пам'ятали в Росії. Багато з керівних діячів партії добре знали Чичеріна по роботі в еміграції і пророкували йому пост голови зовнішньополітичного відомства.

Англійському посольству в Петрограді було відомо, що радянський уряд планує призначити Г.В. Чичеріна на керівний пост у щойно створеному Наркоматі із закордонних справ. 27 листопада 1917 року англійський посол Д. Б'юкенен отримав відповідну ноту НКЗС з вимогою зробити кроки для повернення Чичеріна на батьківщину. Оскільки англійці барилися з відповіддю, радянський уряд припинив видачу виїзних віз для британських громадян, які перебували в Росії, доти, доки Чичерін не буде звільнений.

3 січня 1918 року Чичеріна випустили з Брінкстонської в'язниці і того ж дня він виїхав в Росію. За п'ять днів він був призначений "товаришем Наркома". Після підписання Брестського миру Георгій Васильович в березні 1918 року був призначений виконуючим обов'язки наркома і переїхав у Москву. 30 травня Чичерін стає наркомом.

Його сильною стороною була прекрасна освіта і знання іноземних мов, а слабою - "нестача командирства". Але глава радянського уряду В.І. Ленін його дуже цінував і нерідко брав під захист від необґрунтованих нападок. У вересні 1918 року визначився перший склад Колегії НКЗС, до якої увійшли Г.В. Чичерін, Л.М. Карахан, Л.Б. Каменєв, П.І. Стучка. Однак життя внесло свої корективи, і двоє останніх незабаром вийшли зі складу Колегії. 18 жовтня 1918 року був підписаний Декрет РНК РСФСР про організацію консульств. З ініціативи Чичеріна була створена широка консульська мережа в Китаї, Ірані й інших країнах, у тому числі на території СРСР у вигляді так званих дипагентств.

У рамках Брест-Литовського мирного договору нова Росія встановила дипломатичні відносини з Німеччиною, Австро-Угорщиною, Болгарією і Туреччиною. Але тільки в Берліні існувало офіційне дипломатичне представництво. Напівофіційні місії Росії - в Берні, Лондоні і Стокгольмі, тобто в країнах з іншого воюючого табору. Зі всіма керівниками перших радянських дипломатичних представництв Чичерін вів регулярну переписку, давав поради і вказівки. Після поразки білого руху військове і політичне становище Радянської Росії значно зміцнилося. Георгій Васильович приступив до організації роботи Наркомзакордонсправ у мирних