Формування української національної держави 1648-1654 років

Формування української національної держави 1648-1654 років

"Ідея самостійності України і суверенності Української Держави живе в найширших колах українського народу XVII—XVIII ст., починаючи від голови держави — гетьмана й кінчаючи звичайними козаками».

О.П. Оглоблін

Вступ

Ідея відродження української державності і усвідомлення "тяглості українства" від часів Київської Русі до козацтва почали формуватися в першій чверті XVII ст. Ця ідея розвинулася в середовищі козацтва, Києво-Могилянському осередку і у Волинському гуртку української протестантської шляхти. Поряд з цією ідеєю існували інші концепції державно-політичного устрою українських земель: автономії у складі Речі Посполитої, "Князівства Руського" і москвофільська концепція, яка переважно грунтувалася на спільності православної віри. У 1648 р. в ході національно-визвольної війни, проти Польщі утвердилася ідея "держави Війська Запорозького" на терені усієї України, що й знайшла своє реальне втілення в Українській козацько-гетьманській державі.

Повстання 1648 року стало одним з найбільших катаклізмів української історії. Повстання аналогічних масштабів, сили й наслідків і справді важко знайти на перших етапах нової ісорії Європи. Щой но освоєні Київщина, Брацлавщина та Чернігівщина, що стали ареною повстання , були унікальними не лише в Речі Посполитій, а й в усій Європі.

По-перше, ці землі належали чи не наймогутнішим та найбагатшим в Європі магнатами , а по-друге, їх заселяв люд, готовий і здатний рішуче боротися за свої інтереси. Інакше кажуче, в новоколонізованій Україні одні з найбільших в Європі феодалів-гнобителів зіткнулися з одним з найнепокірніших народів.

Великою мірою ця ситуація була наслідком того, що Україна відігравала роль кордону. Власне, присутність “дикого поля” уможливила виникнення козацтва й дала змогу магнатам назбирати величезні землеволодіння. Вибуховість ситуації посилювалася слабкістю королівської влади в Речі Посполитій. Не в змозі власними силами обороняти кордони, король дарував магнатам величезні ділянки землі за умови, що вони замі захищатимуть їх. З тіє ж причини він мовчки погоджувався, хоч і лише до певної міри, із зростанням козацтва. проте із швидким посиленням обох цих явищ королівський уряд утратив над ними контроль і нічого не робив, щоб розв’язати загрозливі протиріччя, що загострювалися на українському пограниччі.

Напередодні великого постання

Хоч магнати великою мірою спричинилися до освоєння чи, як висловлювалися польські історики 19 століття, “цивілізування” України, вони також були чинником нестабільності й напруженості, що стали хронічними хворобами суспільства. Керуючись принципом “сильний завжди правий”, вони постійно вдавалися до насильства у конфліктах зі своїми підлеглими та іншими магнатами. Ці егоцентричні, анархічні тенденції, а також слабкість авторитету королівської влади у порубіжних землях змусили поляків визнати, що на Україні править беззаконня. Схильність магнатів до застосування грубої сили найяскравіше проступала у їхньому ставленні до селян. Установивши вільні від повиностей слободи і в такий спосіб заманивши у свої величезні землволодіння селянство, вони обкладали селян повинностями, як тільки минав термін слободи. Вимоги шляхти дедалі зростали, особливо після того як козацько-селянські повстання, здавалося, зазнали остаточної поразки у 1638 році.

Отже, можна сказати, що кількаразові спроби українського козацтва стати в обороні покривдженого селянства та обмежити наступ панів на українські землі закінчилися невдачею. З 163 року, після усунення козацького чинника, настав період безмежного визиску безборонноо селянства та польського панування – період, який польськими істориками названо “золотим спокоєм”. Він тривав десять років, аж поки відновилася дія українського козацтва, цього разу в більших масштабах.

Окрім того преслідувалося православ’я польськими католиками, що викликало неабиякий гнів українців. Готовність до масштабного повстання поєднувалася із вправніст в бою, цією властивою рисою українців пограниччя. Масові повстання в Європі того часу звичайно характеризувалися відсутністю організованості та військової науки. З цієї точки зору Україна відрізнялася від інших країн. Мандрівники-чужоземці часто зауважували, що життя на повному небезпек пограниччі змушувало навіть простих селян та міщан освоювати мистецтво володіння вогнепальною зброєю. До того ж козаки утворюваи в повстанському військо ядро добре організованих і високомайстерних вояків. Навіть недавні поразки поглиблювали досвід українського козацтва у боротьбі з регулярною армією. Відтак із посиленням експлуатації народу магнатами в українському суспільстві пограничя зростала готовність і здатність боротися проти неї.

Для грандіозного спалаху бракувало тільки іскри.

Богдан Хмельницький як борець за розбудову української національної держави

Початки доби козацько-гетьманської держави припадають на часи так званої Хмельниччини.

Часи Хмельниччини – це майже десять років перманентної козацько-польської війни – до того ж чи не найдраматичніший період української історії. За своїм розмахом та значенням для подальшої долі України він одним із найважливіших етапів боротьби народу за незалежність.Історія підняла на своїх хвилях українського гетьмана насамперед тому, що він утілив прогресивні вимоги свого ча

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать