Даосизм 9

Даосизм

Даосизм – одна з провідних релігійно-філософських течій Китаю, виник одночасно з конфуціанством (друга половина І тис. до н.е.). Засновником його вважають давньокитайського філософа Лао-дзи, відомості про якого дійшли до наших днів із легенд. За легендою, мати носила його кілька десятків років, народивши старим (звідси ім’я – „Стара дитина”). Той самий знак „цзи”, щоправда, означає і ”філософ”. Прямуючи на Захід, Лао-дзи подарував служителю застави свій трактат „Дао де цзин”, який містив його вчення.

Провідна ідея даосизму полягає в тому, що природа, суспільство, кожна людина окремо підкоряється не Небу, а всезагальному закону – дао, який вносить порядок в хаос речей. Дао має об’єктивний характер. Порушення його спричиняє ненормальний стан. Особливо це позначається на житті суспільства, коли нерозумний правитель забуває про дао.

Дао – не божество, а щось близьке до розуму, природи, шляху чи закону. воно не персоніфіковане, але передує всім особам. Дао - першопочаток всього, в тому числі й неба, з нього все починається і ним все закінчується, воно регулює все існуюче. Це загальний закон природи, джерело матеріального і духовного буття, їх мета. Дао неможливо сприймати безпосередньо, воно – поза відчуттями людини. Тому все, що людина відчуває, - це не дао, а лише його вияв. Пізнання дао може бути дано тільки самим дао.

Згідно з ученням, людині надзвичайно важливо зрозуміти сутність дао. Оскільки воно спершу існувало абсолютно, але не виразно, а нині його сутність розкрита мислителями для людей, вони мусять пізнати дао і жити відповідно до його вимог. Так буде добре і для людей, і для держави.

Пізнання дао відбувається через наслідки його дій, а вони виявляються через де – доброчесність, там, де вона є, там діє дао; хто доброчесний, той виконує закон дао. Внаслідок пізнання дао відбувається повернення людини до світової гармонії, злиття її з природою. Всі порушення нормального існування речей в природі (посуха, повені, непогода) є порушеннями її гармонії. Несправедливість, порушення суспільного порядку – теж порушення гармонії, але в суспільстві. Потрібна дія дао, щоб усунути ці порушення. Втручання людини неприпустиме. Людина повинна дотримуватися принципу „недіяння”. Тому даосизм схвалює пустельництво, пасивне життя, яке віддає людину у владу стихійного розвитку подій.

Даосизм тривалий час виступав лише як філософські концепції. Ідея дао більш-менш точно відображала всезагальний зв’язок явищ і предметів об’єктивного світу, наблизилась до розуміння причинності, до визнання об’єктивності закономірностей світу. Але дао тлумачили і як духовну першооснову речей. Тому філософію даосизму не можна цілком віднести ні до матеріалізму, ні до ідеалізму.

Невиразно виступає в даосизмі й ідея надприродного. Тому даосизм для безпосередніх учнів Лао-цзи релігією ще не був. Він зовсім не був пов’язаний з релігійним культом і релігійних рис набув через 500 років після смерті Лао-цзи. Даосизм як релігія – зовсім інша сутність, ніж філософський даосизм. Перетворившись на релігію, він виробив свою анімістичну систему, міфологію, розбудував фетишизм і магію на основі релігійного культу, до якого раніше вдавалося конфуціанство. Вищим божеством даосизму є нефритовий імператор Юй-хуан. За даосистською міфологією, він має земне походження, це імператор глибокої старості, який добровільно залишив престол, став пустельником, допомагав в усьому людям, а потім перетворився на нефритового імператора, який володіє раєм і пеклом. Він стежить за дотриманням справедливості, чинить суд над усіма після їх смерті. Все, до чого доторкнулися Юй-хуан і його послідовники – безсмертні святі, є священним.

Важливою в даосистському пантеоні є богиня Західного неба Сіван-му. Живе вона в палаці в горах Куньлунь, на краю світу, де нема ніякого життя. Вона володіє персиковими садами, що дають плоди раз на три тисячі років. Це – плоди безсмертя. Всі, хто живе і її палаці, безсмертні. Сіван-му уособлює жіноче начало – інь, її чоловік – князь Сходу Дун Ванчун-ян. У Сіван-му раз на рік збираються боги, щоб пригощатися персиками безсмертя, тоді відбувається урочистий бал. Ідея безсмертя та вічної молодості, довголіття посідає значне місце в даосистському віровченні.

Людина є об’єктом дії 33 тисяч духів, і їх потрібно скерувати на довголіття, цьому служать численні талісмани, легенди, замовляння, ворожіння. На це спрямовані й спеціальні фізичні вправи, системи дихання, харчові норми, які містять раціональний досвід, хоч у даосизмі вони повиті містикою.

Безсмертя теж є темою даосистської міфології. У ній йдеться про безсмертних святих, земне життя яких було сповнене дивами. Ці святі знали магічні засоби безсмертя, таємні формули і заклинання, що і забезпечило їм перетворення на вічних духів. Про їх доброчесність і високу моральність мало відомостей, оскільки головна роль у цьому належить містичному знанню магії.

Даосизм активно взаємодіяв з примітивними народними віруваннями, їх магічною практикою, обрядами ворожінь і заклинань, надавав своєму релігійному культові практичного характеру, що стимулювало його перетворення з філософського вчення на релігійне.

З виникненням у Китаї буддизму даосизм запозичив у нього багато елементів культу: урочисті богослужіння, ведичні храми, духовенство й чернецтво. Він набув певної організаційної системи і став церквою.

Якщо конфуціанський культ здебільшого мав родинний, домашній характер, то даосистськи