Релігія та віра як феномен в історії суспільства

Релігієзнавство - молода й водночас одна з найдавніших галузей гуманітарної науки. Молода, бо ж її складові стали конституюватися в систему знання лише в XVIІІ-ХІХ століттях, найдавніша, бо ж окремі знання про релігію виникають вже в стародавньому світі.

Релігія - надто складне суспільне явище. Про неї пишуть в наукових працях, публіцистичних статтях, художніх творах, говорять в політичних діалогах і буденних розмовах. І це лише здається, що всі, користуючись словом релігія, мають при цьому на оці одне й те ж. Постаючи однією із форм суспільної свідомості, релігія водночас є і світоглядом, і суспільно-історичним феноменом, і складовою культурного життя, й елементом суспільної надбудови. Вона має індивідуальний і суспільний рівні свого вияву, існує у величезному спектрі конфесій.

Завдяки християнству термін релігія увійшов у всі європейські мови. Характерно, що спочатку ним позначали лише християнську віру. Відомий теолог Августин (ІV століття) називав християнство релігією тому, що воно є для людини, яка відпала від Бога, шляхом поєднання, зв’язку й примиренням з ним. Всі інші вірування в той час об’єднувалися поняттям поганство, язичництво і розглядалися як хибні. З часом поняття релігіїпоширилося на різні вірування, але при цьому все одно зберігався поділ на природні релігіїідуховні. Лише з ХІХ століття термін релігіявходить в науковий вжиток у сучасному його значенні.

Відзначимо, що “релігія взагалі" не існує. Історично існували й існують нині лише якісь конкретні її різновиди. Релігієзнавці нараховують їх більше п’яти тисяч. Складність і різноманіття явищ, які позначаються терміном релігія, а також той факт, що ми тут маємо справу не із завжди тотожною собі логічною абстракцією, а з історичним явищем, яке постійно змінюється, породжують думку про необхідність відмовитися від прагнення дати визначення цьому феномену, а то й взагалі відмовитися від самого терміну релігія.

Ще Джавахарлал Неру, відомий політичний лідер незалежної Індії, в своїй “Автобіографії” писав, що слово релігія втратило всякий зміст (якщо коли-небудь воно його й мало) та лише викликає нерозбериху і породжує нескінченні дебати, прирікання. Було б далеко краще, продовжував Д. Неру, якби це слово взагалі виключити із вжитку і використати взамін його інші слова, що мають більш визначений зміст. Але з таким підходом аж ніяк не можна погодитися. Визначити релігію - це не просто зафіксувати в системі понять сутність цього духовного явища, а й висловити своє ставлення до нього, виявити його аксіологічний статус. Визначення релігії має, безсумнівно, ще й велике евристичне значення, допомагає осмислити сучасні релігійні явища і процеси.

Оскільки релігія не має над собою якогось роду, в межах якого її можна було б охарактеризувати за допомогою певних індикаторів, то при її визначенні варто звертатися до герменевтичного способу, тобто брати якусь ідею і збагачувати її зміст різними індуктивними й позитивними дослідженнями

В науковому релігієзнавстві наявними є різні підходи до з’ясування феномену релігії. Так, при інтеракційному підході він з’ясовується як система взаємозв’язків і взаємовідносин людей з приводу певних релігійних об’єктів. При функціональному з’ясуванні розкривається її роль в житті особи і суспільства. Біхевіоріальний підхід обмежується інтерпретацією певних видів релігійно значимих символічних дій, ритуалів, форм поведінки. Консестивне пояснення грунтується на тих чи інших явищах свідомості (фантастичне, святе, анімізм, віра в надприродне тощо), на основі раціоналістичного аналізу.

Особливістю релігіїє те, що в ній відображаються не якісь зовнішні щодо людини природні чи суспільні сили, як це ми донедавна твердили, а такий її стан, який можна назвати станом самовизначення у світі, станом здобуття людиною самої себе. Будь-яку релігійну систему характеризує віра в трансцендентне. З огляду на це, особливістю релігії є й те, що вона виступає не у формі когнітивного, а в ролі засобу позалогічного освоєння людиною своєї причетності до процесів, що відбуваються у Всесвіті, зазнають впливу якихось вищих сил, які не піддаються логічному аналізу.

Як слушно зауважував відомий православний богослов О. Мень, при визначенні релігії ми повинні включати позалюдське начало, через зв’язок людини з яким й виникає релігія Саме релігія віднаходить в бутті сокровенну божественну сутність і виражає себе як відповідь на прояви останньої. Тому причетність людини до Всесвіту виявляється в релігії не просто через усвідомлення себе його частинкою. Суть релігіїсаме у відчутті людиною наявності в собі чогось надлюдського, що підносить її над собою, робить з неї дещо нове, вселенське. Людина, повчають богослови, повинна не думати про Бога, а відчути його буття в собі. Релігіявідтак є засобом самовизначення людини у світі на основі відчуття своєї богоподібності.

Сутність релігіїв наукових і навчальних публікаціях донедавна у нас зводилася до компенсаційної її функції, що знайшло свій вираз в опійних її характеристиках й відтворенні її історії саме як такого явища. В цьому проявилася та політизація релігієзнавства, яку певною мірою започаткував засновник матеріалістичної теорії історії К. Маркс, охарактеризувавши релігію, окрім іншого, як “опіум народу”, і утвердив В. Ленін і ленінізм, абсолютизувавши цю характеристику (“наріжний камінь усього світогляду марксизму в питанні про релігію”) і звівши її в ранг визначень релігії.

Релігія н