Індуїзм шлях від становлення до світової релігії

Реферат на тему

Індуїзм: шлях від становлення до світової релігії

ПЛАН

1. Індуїзм як система світосприйняття.

2. Походження та духовні джерела.

3. Система варн.

4. Специфіка релігійних відправ і культу.

5. Використана література.

1. Індуїзм як система світосприйняття.

Для європейців, чиє світобачення сформовано християн­ством та атеїзмом, індуїзм здається надто складним для сприйняття, і тим паче для розуміння, явищем. Поняття «релігія» в європейському сенсі підходить індуїзму лише частково: його можна застосовувати тільки до культово-обрядового аспекту. Інколи індуїзм називають «способом життя», але й це надто вузьке і поверхове визначення. Ско­ріше всього — це складна система світосприйняття.

Ця система вклю­чає в себе і філософський, і релігійний, і соціальний компо­ненти, що тісно переплетені між собою.

Індуїзм — поширена в сучасній Індії релігія, в основі віровчення якої лежать релігійно-філософські ідеї брахманізму та ведичні традиції.

Щоб зрозуміти індуїзм, надзвичайно важливо мати на увазі, що для індуса не лише не існує у світі іншої релігії, крім індуїзму, а й взагалі немає нічого, що б не було охоп­леним релігією. Немає поділу на світи матеріальний і ду­ховний. Немає нічого такого, що можна було б назвати мирським, світським, немає нічого, крім релігії, поза релі­гією, без релігії. Чи не тому й немає в індуїзмі спеціально­го слова (і навіть поняття), яке б відповідало європейсько­му розумінню релігії.

Релігія для індуса — це відчуття себе частиною Кос­мосу, слідування його вселенським законам. Релігія — це життя, а життя — це релігія. Нічого подібного в христи­янстві не існує. Віровченню індуїзму не притаманна воро­жнеча до іновір'я, тому відсутнє й поняття єресі. Немає тут і прозелітизму — бажання залучити до своєї віри, а від­так — і місіонерства (діяльності, спрямованої на навер­нення до свого вчення іновірців), адже двері до індуїзму щільно зачинено. Індуїстом не можна стати за власним бажанням або внаслідок збігу обставин — індуїстом мо­жна лише народитися. Звичайно, в повсякденному житті все відбувається не зовсім так. І в минулому, коли інду­їзм поширювався на території теперішньої Індії, і в наш час певне включення до спільноти його прибічників має місце, здебільшого на двох рівнях: або до варни кшатріїв (воїнів), або до недоторканних (паріїв).

В індуїзмі немає молитов, проповідей, сповідей, таїнств у їх християнському розуміні. Людина розглядається у нерозривному зв'язку з усією, живою і неживою, приро­дою. При цьому в рамках теорії переселення душ допус- каються варіанти посмертного втілення в нелюдському тілі. Немає поняття вродженої гріховності людини. І людина, і природа виступають як форми вияву божественного.

Загалом індуїзм важко стисло описати: він увібрав у себе величезну кількість різноманітних звичаїв і вчень, та й сам увійшов до багатьох релігій, які не мають нічого спільного з його основами. Сьогодні існує так багато інду­їстських сект, що вичерпно охарактеризувати їх немож­ливо. Тому нижче мова йтиме лише про індуїзм в Індії.

2. Походження та духовні джерела.

Індія — стародавня країна. Проте її історія до приходу аріїв (індоєвропейців) маловідома. Безперечно лише те, що пращури індійців ме­шкали в одному регіоні з попередниками іранців, разом із якими вони утворювали так звану арійську гілку індоєв­ропейських народів.

Найдавнішу стадію розвитку в індуїзмі, що триває до IIтис. до н. е., в науці прийнято називати праведичним (протоведичним) періодом. Про послідовників праведич-ного індуїстського культу світової нації відомо мало. Це були індуси, що жили на півночі Індії, та дравиди, що насе­ляли південну частину півострова Індостан. У часи біб­лійного Авраама тут уже існувала цивілізація, схожа в загальних рисах на ранньомесопотамську. Індуси праве-дичного періоду сповідували політеїзм (багатобожжя) — своєрідний протоіндуїзм, який нагадував ранні види ма­гії. З особливою пошаною вони поклонялися богині Мате­рі та рогатому божеству, яке сиділо, подібно до йогів, схре­стивши ноги, у позі «лотос». Стародавні індуси приносили жертви різним богам, але храмів ще не будували.

Ведичний період починається приблизно з IIтис. до н. е., коли арії (народи Центральної Азії) увійшли до Північ­ної Індії та поступово почали просуватися на південь. Свою назву він отримав від збірки священних текстів, що нази­валася Веди. Світлошкірі переможці нав'язали індусам свою цивілізацію і релігію, що ґрунтувалася на Ведах, яка значно відрізнялася від релігії дравидів: арії поклоняли­ся швидше силам природи, аніж зображенням ідолів. Го­ловними їх богами були: Індра — бог космосу і зірок, Ва-руна — бог неба та Агні — бог вогню. Ведична релігія охоплювала безліч інших, дрібніших, богів, одним із яких був Сома — бог наркотичної рослини.

Слово «веди» означає «знати», «вінець знання», «досто­вірні знання», «священне знання». Веди — найдавніша па­м'ятка індуїстської релігійної літератури. Вважається, що це священне знання прийшло від самого верховного Бога-Особи. Воно існувало на початку творіння і передавалось із покоління в покоління усно. І тільки приблизно 5 тис. ро­ків тому, коли життя людей почало скорочуватись, а розум і пам'ять слабнути, В'ясадева (сімнадцята аватара Крішни) записав Веди на санскриті — найдавнішій мові на Землі. Звідси і священність, авторитетність Вед, визнання ї