Українські легенди про походження та характеристичні особливості деяких народностей

Реферат на тему

Українські легенди про походження та характеристичні особливості деяких народностей

Українські легенди та «побрехеньки» не забули тих народностей, з якими українцям доводилось й доводиться стикатись на своєму історичному життєвому шляху. Характеристики різних національностей свідчать про глибоку народну спостережливість і, попри всю свою стислість, виблискують мальовничою яскравістю барв, іскристим гумором. У цих легендах та «побрехеньках» найчастіше йдеться про «хохлів» і «кацапів», або ж «москалів», потім — про поляків («ляхів»), татар, євреїв («жидів»), «німців» і циганів. Характеристики різних народностей позбавлені будь-якої упередженості. Не жаліє український народ і себе в цих легендах, а іноді навіть згущує барви, вказуючи на різні свої недоліки. Чільною з-поміж цих легенд є легенда, записана І.Ф. Беньковським без зазначення місцевості. Коротко розповідаючи про походження всіх згаданих вище народностей, легенда показує, так би мовити, у порівнянні їхні чесноти, причому лише в цьому єдиному випадку вона не втрималась від того, щоб — так чи інакше — не віддати першого місця рідному типу.

Під «німцем» на Україні мають на увазі будь-якого взагалі іноземця — англійця, француза та ін.

Якось, — розповідає легенда, — захотів чорт створити подібного до себе. Накидав він у казан, у смолу, усякого зілля й давай варити. Варив, варив, покуштував — вийшов мужик (тобто «хохол»).

«Недоварив!» — каже сам до себе чорт і ну знов варити. Варив, варив, покуштував — вийшов «лях». «Ще недоварив!» — каже чорт і знов став варити. Варив, варив, знову покуштував — вийшов «німець». «Ще трошечки недоварив». І заходився знов варити. Спробував — вдався татарин. «Ось-ось ще трошечки — і буде саме такий, як я». Нумо варити далі. Нарешті спробував востаннє — вийшов «жид». «Переварив! — вигукнув чорт. — Цей вийшов уже хитріший і розумніший за самого мене! Перебрав цього разу!» А хіба ж то не правда, — завершує легенда, — що жид хитріший і розумніший за чорта? Він і безп'ятого пошиє в дурні. За іншим варіантом, перевареним виявився «німець», а «жид» — трішечки недовареним. Ненормальні суспільно-історичні умови спричинилися, між іншим, до того, що на Україні було досить поширене уявлення про «жидів» як про таких, що позбавлені навіть душі, цієї найвищої й найголовнішої з ознак, яка відрізняє людину від тварини: «жид не вмирає, а здихає, бо в його не душа, а пара; у жида і собаки не душа, а пара».

Найчастіше в легендах виводяться поряд і зіставляються з тими чи іншими яскравими й помітними типовими особливостями своїми «хохол» і «кацап». Аби належним чином зрозуміти, треба перш сказати декілька слів про взаємини між названими двома братерськими спорідненими племенами. На характер відносин між «хохлами» й «кацапами» справили сильний вплив передусім, звісно, історичні умови, що по-різному склалися для них, а вже потім — і їхні племінні особливості.

Українці, за звичаєм, називають великоросів «москалями», «лапотниками» і ставляться до них недовірливо, навіть з якимось острахом, вважаючи їх жадібними, брутальними, нещирими, хитрими, ледачими і мстивими. Народ уникає мати будь-яку справу з «москалем», не кажучи вже про те, щоб наймати його на службу. «Москаль», — говорить він, — неодмінно обдурить, або ж доведеться з ним сваритися через його лінощі й лукавство, і тоді він накоїть тобі такого, що потім весь вік жалкуватимеш». А взагалі москалів вважають за знахарів і кажуть про них: «У москаля щось у носі є. Він і ходить не так, як ми ходимо — гуртом, а один за одним, щоб легше було: передньому йти найважче, і ось, коли він втомиться, тоді інший виходить наперед» і т. ін.

Називають також великоросів «кацапами»; у них довга борода клином, як у цапа. «Москалі» походить від слова Москва. Називають їх ще «кислопузими, смердючими москалями»; «вони все квас та сирівець (незаварний хлібний квас) п'ють, так що й саме черево в них скисло». У деяких місцевостях, розташованих уздовж залізниці, їх звуть, нарешті, «хамською і дерев'яною душею» — за те, що вони під час будівництва залізниці кривдили навколишніх пастухів, однімали в тих хліб. їх вважають хитрими й дуже обережними: «москаль хоч і знає дорогу, та все ж розпитує». «У москаля душа — як повстянка: він і Бога не боїться». Склалася навіть ось така приказка: «Боже мій, Боже мій! А ми — Твої, а чиї ж то москалі?»

Деякі з названих рис перенесено й на солдатів як представників Москви, котрі також прозиваються «москалями» (на Україні до приєднання її до Московської держави не було солдатів, а були козаки).

Ідуть якось по землі Господь і святий апостол Петро, — розповідає одна легенда. В дорозі наздоганяє їх солдат із торбою за плечима й питає: «Куди прямуєте, люди добрі?» — «Йдемо на заробітки», — відповідає Господь. — «То візьміть і мене з собою, — каже солдат. — Хочу і я заробити грошей, щоб було чим підмогти родичам». Господь погодився прийняти солдата в товариші, і ось пішли вони втрьох далі. По дорозі солдат каже Господу: «Ось ви прийняли мене до себе в товариші, а я так і не знаю, хто ви такі». Господь відказав йому на це: «Я — Мудрець, а товариш мій — Хитрун». Цілий день потім ішли вони, ніде не зупиняючись, а коли настав вечір, стали на ніч у полі. Неподалік того місця, де вони вирішили ночувати, паслась отара овець. Мудрець звелів Хитрунові піти до пастухів і взяти в них з отари барана. Коли Хитрун приніс барана, Мудрець каже солдату: «Ну, служивий, ми з Хитруном пі