Основні положення релігії та атеїзму

План

1. Основні положення релігії та атеїзму

2. Історія атеїзму

3. Культурне значення атеїзму. Філософські підходи

4. Поширення атеїзму. Загальні географічні осередки його виникнення

4.1 Атеїзм в Європі

4.2 Атеїзм в Азії. Протилежності у відношенні влади до атеїзму в різних кранах

4.3 Атеїзм в Австралії та Океанії

4.4 Атеїзм в Африці

4.5 Атеїзм у Америці

5. Загальні статистичні дані про розповсюдження атеїзму. Атеїстична демографія

Вступ

Впродовж історичного розвитку та становлення суспільства провідну роль відігравала духовна складова культури. Значна частка всіх духовних надбань людства сформувала сукупність поглядів на світ, що ґрунтувались на вірі у надприродне. Саме так в історичному минулому людської культури сформувалась релігія. Разом з тим в певний період історії коли людство зібрало достатній об’єм знань про оточуючий світ виник атеїзм.

Офіційні дані зазначають що атеїзм це історично різноманітні форми заперечення релігійних уявлень, культів та ствердження само оціненості буття світу і людини. Сучасний атеїзм розглядає релігію як ілюзію суспільної свідомості. Атеїзм базується на природничо-науковому пізнанні світу, протиставляючи отримані таким шляхом знання - вірі в надприродну сутність світу.

Для висвітлення сутності атеїзму в основній частині реферату зазначено залежність цього поняття від поняття релігії, суспільні та історичні передумови появи атеїзму, його просторову та часову організацію, різні форми його існування. Основна частина реферату приділена географічному розповсюдженню та демографії атеїзму.

1. Основні положення релігії та атеїзму

При розгляді основних положень релігії варто зазначити що це явище дуже складне і має соціальний характер, тобто воно виникло в суспільстві цілком закономірно й існує разом з ним. Релігія (від лат. Religio це благочестя, побожність, предмет культу) особлива форма усвідомлення світу, основою якої є віра в надприродне, і яка включає в себе сукупність моральних норм і типів поведінки, обрядів, культових дій та об'єднання людей в організації: церкву, релігійну громаду. Релігія є однією з найдревніших форм суспільної свідомості — однією з форм відображення світу, але це відображення є суб’єктивним. Отже основа релігії – віра, у людському суспільстві існування віри у вигляді різних віровчень можна прослідкувати з найдавніших часів. Одні віровчення (релігії, світогляди, ідеології) змінюють інші, кожне покоління описує суще за допомогою понять свого часу і таким чином віра продовжує жити у суспільстві.

Віра — у широкому сенсі це або визнання істинності чогось на підставі свідчення іншого, або мислення чогось як можливо істинного. У вужчому сенсі, однак, віра — це сильна інтелектуальна згода, позбавлена страху помилки, із чимось на підставі свідчення іншої особи, чий авторитет людина визнає, оскільки вона бачить, що ця особа варта довіри. Оскільки така згода інтелекту позбавлена підґрунтя власних доказів істинності, тому вимагається втручання волі, щоб присилувати розум до згоди. Таке втручання волі не є, однак, довільним, але опирається на знання про компетентність свідка чи того, що свідок є вартим довіри. Релігійна віра — це впевненість в реальному існуванні надприродних істот, особливих якостей у окремих предметів. На практиці це віра в святих, пророків, вчителів, священно-службовців, в можливість спілкування з духами, істинність догматів і релігійних текстів. В богословському розумінні релігійна віра виступає як вище виявлення людської свідомості, найвища цінність. Вірити можна в багатьох богів — політеїзм (давньогрецька релігія), або в одного — монотеїзм (Християнство).

Релігійна віра у всі часи, на всіх етапах існування суспільства значною мірою впливала на розвиток певних релігійних уявлень та переконань. Релігійні уявлення — складне питання історії стародавнього людства, основане на гіпотезах науковців. Включають політеїстичне вірування предків: фетишизм, анімізм, тотемізм, магія, шаманізм; припускають, що з політеїзму розвинувся монотеїзм. Релігії минулого містять у собі історичну цікавість, але й наповнені вічним та актуальним для даної епохи. Питання походження релігії належить до основних релігіологічних проблем. Від його розв'язання принципово залежать усі інші дослідження, пов'язані з феноменом релігії. Якщо прийняти ідею суто людського походження релігії, то вона розділить долю всіх інших витворів людського розуму чи рук, якщо ж вона є Божою, то її природа, завдання та функції виглядатимуть зовсім інакше. Проблемою походження релігії почали цікавитися досить пізно - в другій половині XIX ст. Це зрозуміло, оскільки факт існування релігії завжди сприймався як очевидний і від самого початку пов'язувався з існуванням людини, про що свідчать численні передання і традиції, відомі в багатьох релігіях, не лише у первісних. Тому частіше піднімалися питання про функції та роль релігії в людському житті, аніж про її ґенезу. Наука зацікавилася цією проблемою в XIX ст., хоча спорадичні спроби вияснити ґенезу релігії були й у попередньому столітті і навіть раніше. Йдеться про раціоналістичні погляди Просвітництва, а також про ідеї Карлоса Кремонінія, Жана Жандуна, Каллімаха і Шарля де Бросса, які висловлювалися на користь людського походження релігії. Але їхні думки стосувалися радше критики християнства як надприродної релігії, ніж проблеми релігії взагал