Самооцінка особистості та її розвиток

Курсова робота

на тему:

«Самооцінка особистості та її розвиток»

Вступ

Важливе місце у процесі розвитку і формування особистості посідає її безпосередня діяльність та самооцінка. Вона є внутрішнім психофізичним рушієм активності особистості, а відтак суттєвим чинником фізичного, психічного і соціального розвитку. У процесі безпосередньої діяльності знаходить своє вираження дія рушійної сили розвитку як результат суперечностей між реальними потребами що їх висуває перед особистістю життя, і рівнем фізичного, психічного та соціального розвитку.

Мета роботи полягає в ґрунтовному вивченні процесу формування особистості, у досліджені факторів розвитку особистісних якостей та самооцінки як провідного чинника в цьому процесі.

Для досягнення поставленої мети необхідно виконати ряд завдань.

1) З’ясувати співвідношення понять «особистість», «людина», «індивідуальність».

2) Дослідити біологічні та соціальні фактори розвитку особистості.

3) Визначити основні рівні самооцінки людини, рівень домагань, їх роль у процесі соціалізації.

4) Охарактеризувати особливості формування особистісних якостей в різних вікових періодах.

Об’єктом дослідження у роботі є особистість як інтегральна цілісність біогенних, соціогенних та психогенних елементів.

Предметом вивчення є самооцінка як якість особистості та розвиток особистісних властивостей дитини у процесі її виховання та навчання.

1. Загальні поняття самооцінки

1.1 Рівень домагань – його прояв

Великий вплив на всі аспекти життєдіяльності та поведінку людини, має така якість особистості як самооцінка.

Самооцінка – оцінка себе, своєї діяльності, свого становища в певній групі чи організації та в колі друзів, а також ставлення до оточуючих і не менш важливим є критичне ставлення до своїх здібностей і можливостей. Термін «самооцінка» прирівнюють до терміну «самоповага». Самооцінка показує, як людина оцінює себе щодо окремої властивості, а самоповага - загальна оцінка.

Самооцінка формується з дитинства в процесі спілкування за» такими етапами:

а) увага з боку дорослих;

б) співробітництво з ними;

в) відчуття поваги з їхнього боку;

г) взаєморозуміння.

Взаємостосунки дитини з батьками на кожному з етапів самооцінки, залежатимуть від її ставлення до себе.

Якщо батьки невиправдано підкреслюватимуть реальні та вигадані досягнення дитини, то це стане причиною формування в неї завищеної самооцінки та рівня домагань. І навпаки, недовіра батьків до можливостей дитини категорично придушить норму дитячого негативізму, можуть призвести до виникнення у дитини відчуття своєї слабкості, неповноцінності і заниженої самооцінки.

Формування самооцінки триває в шкільні роки:

> Конкретні оцінки вчителів і оточення.

> Успіхи в навчанні, мають сприяти формуванню адекватної самооцінки.

А для кращого формування самооцінки, вчитель повинен дати можливість учневі самому оцінити свою відповідь і рецензувати її з відповідями інших учнів. Вона застосовується як в теоретичних так і в практичних частинах знань, умінь і навичок. А для того щоб учневі легше було визначитись, його та інших учнів ознайомлюють з нормами і критеріями оцінювання знань, умінь і навичок. Кожна людина має сформовані свої рівні самооцінки, а також у період життя формуються і рівні домагань.

Рівень домагань людини – це її потреби, мотиви або тенденції, шо мають прояв у ступені трудності мети, яку вона ставить перед собою.

Рівень домагань залежить від віри у свої здібності та прагненні отримати репутацію. Цього можна досягти за рахунок успіхів у певній сфері діяльності чи екстравагантності одягу та стилю поведінки.

1.2 Виховання дитини як особистості

Термін «виховання» вживається в педагогічній науці в чотирьох значеннях:

■ у широкому соціальному, коли йдеться про виховний вплив на людину всього суспільства і всієї дійсності, яка містить в собі не лише позитивну спрямованість, а й конфлікти та протиріччя; тут особистість може не тільки формуватися під впливом соціального середовища, а й деформуватися, або, навпаки, загартуватись у боротьбі з труднощами, «робити саму себе».

■ у широкому педагогічному, коли мається на увазі виховання в діяльності шкіл, технікумів, університетів та інших закладів, де персонал керується педагогічною теорією та її практичними методичними рекомендаціями.

■ у вузькому педагогічному, коли виховання є цілеспрямованою виховною діяльністю педагога, щоб досягти певної мети в учнівському колективі.

■ у гранично вузькому, коли педагог або батько розв'язують конкретну індивідуальну проблему виховання або перевиховання.

Останнім часом поняття «виховання» в обмежено вузькому розумінні все більше набуває значення життєтворчості. Життєтворчість передбачає відкритість життя учнів для добрих справ, колективної праці для інших людей, турботи про них, взаємодопомоги, милосердя та інше. У цьому контексті «виховання» означає спільну діяльність вихователя і вихованця, спрямовану на формування суб'єктивної основи особистості – її свідомості, духовних цінностей, переживань, досвіду.

На відміну від суспільного, сімейне виховання засноване на почуттях любові, взаємоповаги, співчуття, співпереживання тощо. Вони

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать