Невротичні розлади у хворих соматичного профілю

Захворювання, віднесені до терапевтичної групи, поєднують велике коло соматичної патології. У даний розділ включене висвітлення питань психології хворих із власне терапевтичною, ендокринологічною, неврологічною патологією.

Найбільш відомими соматичними захворюваннями, пов'язаними з психологічним впливом і виявляються крім соматичного, психічними симптомами, є гіпертонічна хвороба, виразкова хвороба шлунка і 12-палої кишки, ішемічна хвороба серця і деякі інші.

Ситуація хронічного соматичного захворювання описується В.В.Николаєвою, як провокуюча кризу психічного розвитку в цілому і розвитку особистості зокрема. Зміни особистості при важких соматичних захворюваннях розглядаються як новотвори, що виникають у період кризи розвитку. Об'єктивна ситуація важкого, небезпечного соматичного захворювання, відрив від звичного соціального оточення, можливість операції, що калічить, інвалідність приводять до зміни об'єктивного положення людини в соціальному середовищі (Л.І.Божович). Суть патогенного впливу хвороби на особистість полягає в тім, що масивна і тривала інтоксикація, порушення обмінних процесів, виснаження приводять до зміни протікання психічних процесів, до зниження операціонально-технічних можливостей пацієнтів (В.В.Миколаєва). Центральним психологічним механізмом особистісних змін в умовах хронічної соматичної хвороби виступає перебудова ієрархії мотивів по типі їхнього перепідпорядкування новому головному смислоутворюючому мотиву - збереження життя і відновлення здоров'я, названому А.Ш.Тхостовим "зрушенням мети на мотив".

Описано ряд критеріїв, по яких особистість хворого при хронічному і тривалому плині захворювання, вважається зміненою (В.В.Миколаєва) [28]:

1. Зміна змісту ведучого мотиву діяльності (формування нового мотиву ведучої діяльності - приміром , патологічна діяльність голодування при анорексії).

2. Заміна змісту ведучого мотиву змістом більш низького порядку (наприклад, мотив "самообслуговування" при іпохондрії).

3. Зниження рівня опосередкованості діяльності (діяльність спрощується, цільова її структура збіднюється).

4. Звуження основного кола відносин людини зі світом, тобто звуження інтересів, збідніння мотиваційної сфери.

5. Порушення ступеня критичності і самоконтролю.

При прогресуванні хронічної хвороби міняється вся система відносин хворих. Значимими стають тільки ті події, що не суперечать знову виділились смислоутворюючому мотиву збереження життя. Унаслідок цього, з'являється замкнутість, відчуженість, збідніння контактів з людьми, пасивність. Виділення мотиву збереження життя веде до формування обмежувального поводження: інертності, зниженню активності.

Різні нозологічні форми захворювань сприяють проявові деяких специфічних особливостей клінічних проявів психологічних змін. Вони, як правило обумовлюються локалізацією патологічного процесу (серце або пряма кишка, шлунок або сечовий міхур), тривалістю захворювання, виразністю болючого роздратування й інших факторів. Унаслідок цього, можна лише умовно говорити про різницю психічних змін при тієї або іншій соматичній патології. Виключення складають психосоматичні захворювання.

Однієї з найбільш важких ендокринних патологій є цукровий діабет. Роль психічного параметра (стресу) у виникненні цукрового діабету є в даний час доведеної. Ще в 1674 році T.Wіllі одним з перших указав на зв'язок діабету з щиросердечними переживаннями, підкресливши той факт, що появі цукрового діабету нерідко передує "тривале засмучення", Був описаний "діабет біржовиків", "діабет банкірів", як захворювання в генезi яких особливо виділялася роль професійних психічних перенапруг [25].

Питання про ролі емоційних впливів у етіології і патогенезі цукрового діабету придбав велике значення з початком ери психосоматичної медицини. Більшістю медиків розділялася точка зору про те, що гостра емоційна травма або тривалий психологічний стрес можуть лише виявити латентний діабет, перевівши його в клінічний стан. Мається досить велика література, присвячена аналізові особистісних особливостей хворих діабетом, що виявляються ще до маніфестації захворювання. Крайнім вираженням поглядів про характерологічну своєрідність цих хворих є концепція "специфічної особистості" у психосоматичній школі W.C.Mennіnger. Прихильники цієї концепції вказують на той факт, що хворі цукровим діабетом володіють особливою особистісною структурою, що відрізняє їх як від хворих з іншими хронічними захворюваннями, так і від здорових людей. F.Alexander вважав, що цукровий діабет характеризується не типом особистості, а типовою конфліктною ситуацією, ядром емоційного конфлікту, що і визначають соматичні особливості при цьому захворюванні. Описувалися такі часто зустрічаються в хворих діабетом риси як егоцентризм, дратівливість, примхливість і нестриманість. Відзначалося також, що "серед хворих діабетом частіше, ніж у середнім населенні, зустрічаються люди інтелігентні й енергійні".

Подібна категоричність не відбиває реальної ситуації, однак маються численні свідчення на користь існування визначених характерологічних і особистісних особливостей хворих діабетом. До них найчастіше відносять сполучення шизоїдних чорт характеру з "параноїчною готовністю" (S.Elhardt), властиву дітям ще до хвороби явну або сховану тривожність, занепокоєння, риси нерв