Механізми трансферу технологій на національному та міжнародному рівнях

ЗМІСТ

Вступ

Механізми трансферу технологій на національному та міжнародному рівнях

Висновки

Література

Вступ

Відомо, що на сучасному етапі розвитку світового господарства підвищення конкурентоспроможності національної економіки можливе лише за рахунок її технологічного переоснащення та підйому наукомістких галузей виробництва, що створюють високу додану вартість. Важливу роль у цьому відіграє трансфер технологій.

У сучасній науковій літературі аналізуються різні аспекти науково-технологічної політики. Значну увагу проблемним питанням технологічного розвитку приділяють вітчизняні та зарубіжні вчені, експерти міжнародних інституцій [1-8]. Проте, на нашу думку, потребують систематизації наукові положення щодо стимулювання трансферу технологій у контексті розвитку систем охорони інтелектуальної власності — важливого елемента трансформації технологічних укладів і становлення постіндустріального суспільства.

У даній роботі викладено основні результати дослідження стосовно ролі систем охорони інтелектуальної власності у стимулюванні науково-технологічного розвитку розвинених країн, можливості використання основних методів та інструментів при вдосконаленні механізмів трансферу технологій в Україні.

Механізми трансферу технологій на національному та міжнародному рівнях

Процеси трансформації, інтеграції, рєгіоналізації та глобалізації національних господарських систем висувають нові імперативи й змушують переосмислити існуючі пріоритети в ефективному й гармонічному використанні факторів виробництва. Визнаним є те, що в економічній теорії основними факторами виробництва є праця, капітал, земля і технологія, ключова роль кожного з яких проявляється на різних етапах економічного розвитку світового господарства та національних економік. Взаємозв'язок і взаємозалежність факторів виробництва обумовлюються всіма природними, організаційними, інституціональними й технічними зв'язками, торговельними, міграційними й інформаційними потоками. Вже не викликає сумнівів відведення технології ролі визначального фактору міжнародного відтворювального процесу, про що свідчить поява й подальший розвиток неотехнологічних теорій міжнародної торгівлі — передусім теорії технологічного розриву, ефекту масштабу, недосконалої конкуренції тощо.

Зокрема, прихильники теорії технологічного розриву пов'язують розвиток торгівлі між країнами з наявністю розходження в рівнях технологічного розвитку: розробка нової технології або нового технологічного процесу дає країнам тимчасову перевагу в боротьбі за експортні ринки, що буде діяти доти, поки іншими країнами не буде подоланий цей технологічний розрив. Країна-лідер експортує товари, які насичені новими технологіями, а інші країни —лише звичайні товари.

Вважається, що чим вище науково-технічний рівень країни та ступінь розвитку системи охорони інтелектуальної власності, тим більше нових товарів і технологій вона експортує, забезпечуючи лідерство за усіма складовими конкурентоспроможності.

Науково-технологічне лідерство в міжнародному плані проявляється в розширеному експорті науково-технічних і інформаційних результатів (ліцензій, патентів), у нарощуванні вивозу готової продукції, у розширенні сфер науково-технічної і технологічної кооперації, забезпеченні високого рівня технологічного потенціалу.

Виділяють такі основні моделі поводження науково-технічного лідера:

1) орієнтація на забезпечення головної ролі в тих сферах, які визначають техніко-економічний та технологічний прогрес;

2) доповнюючий розвиток, орієнтований на технологічні стратегії точкового прориву у вузькій ніші ринку;

3) імітаційний шлях — тиражування запозичених технічних рішень [9].

Відповідно, національна технологічна політика може формуватися й реалізовуватися з орієнтацією на фронтальний або селективний розвиток, на асиміляцію закордонного досвіду. Фронтальний розвиток забезпечується просуванням практично по всіх найважливіших технологічних напрямках і здійсненням значних інвестицій (особливе значення цей спосіб розвитку має для фундаментальних досліджень). Селективний спосіб формування технологічної політики припускає свідоме обмеження кола розв'язуваних технологічних проблем для концентрації ресурсів на досягненні вибраних цілей. Асиміляція закордонного досвіду в чистому вигляді використовувалася, як правило, країнами зі слабким технологічним потенціалом. Негативні риси асиміляції: залежність національного розвитку від інших країн; уповільнений ріст кваліфікації наукових кадрів і відставання наукових шкіл у тих напрямках науки, де запозичення є найбільш значним. У той же час розумна асиміляція здатна дати позитивні результати, про що свідчить досвід Японії та Республіки Корея.

Інституціональна структура організації національного господарства з орієнтацією на п'ятий технологічний уклад визначається такими рисами: системний підхід до розробки нових процесів і продуктів; здатність визначати ключові області майбутнього технічного розвитку на макро- і мікрорівні; готовність до мобілізації значних обсягів ресурсів для реалізації стратегічних пріоритетів; розвинені горизонтальні інформаційні зв'язки всередині компаній та між ними; створення режиму найбільшого сприяння для реорганізації й самоорганізації науково-технологічного потенціалу; збереження вітчизняних застарілих технологій до моменту їхньої повної замін

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать