Стабілізаційна політика в Україні: передумови, фактори, реалізація

Контрольна робота

з дисципліни:

" Державне регулювання економіки"

на тему:

"Стабілізаційна політика в Україні: передумови, фактори, реалізація"

Зміст

Вступ

1. Політика стабілізації: теоретичні положення та реальна дійсність окремих складових політики економічного зростання

2. Стабілізація фінансової політики уряду – стабілізація в Україні в цілому

3. Структурна зумовленість характеру економічної рівноваги як фактор стабілізаційної політики

4. Досвід зарубіжних країн відносно стабілізаційної політики

5. Реалізація стабілізаційної програми в Україні

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Становлення суверенної України знаменує собою поглиблення процесу демократичних економічних реформ, спрямованих на ефективну інтеграцію в світове ринкове поле, яке поєднує в собі ринкові засади і механізм державного регулювання.

Сучасний ринок регулюється державою за допомогою правових актів, що закріплюють ринкові відносини, широкого використання договірних відносин, через фінансування розвитку державного сектора, науки, культури, освіти, соціального захисту населення, через податкову, кредитну, банківську системи, ціноутворення та інші регулятори з метою досягнення цілей, визначених державною соціально-економічною політикою.

У західній економічній літературі регулюючі функції держави в ринковій економіці зводяться до трьох основних — законодавчої, стабілізуючої, розподільної. Зокрема, в рамках законодавчої функції держава розробляє систему економічних, соціальних та організаційно-господарських законів і постанов, які виступають правовими засадами ринкової економіки. Сутність стабілізуючої функції полягає у підтриманні високого рівня зайнятості та цінової рівноваги, а також стимулюванні економічного зростання. Розподіляюча функція пов'язана, з одного боку, з досягненням більш справедливого розподілу доходів у суспільстві, а з іншого - більш ефективним розміщенням ресурсів у ринковій економіці.

В українській економіці перехідний період до ринку істотно змінює зміст і характер державного регулювання економіки. Від функції прямого директивного планування економіки держава переходить до функції регулювання ринкових відносин вільних рівноправних економічних суб'єктів. На перший план виступають такі економічні елементи і важелі впливу, як прогнозування та індикативне планування, розробка системи цільових програм та формування принципово нової фінансово-бюджетної та грошово-кредитної політики, інвестиційної та зовнішньоекономічної діяльності.

1. Політика стабілізації: теоретичні положення та реальна дійсність окремих складових політики економічного зростання

Кінцевою метою будь-яких економічних перетворень (в тому числі і стосовно стабілізації економіки), що здійснюються в економіках перехідного типу, є забезпечення умов для економічного зростання при одночасному підвищенні ефективності використання ресурсів та продуктивності праці. Такий, по суті, канонічний перелік бажаних результатів стабілізації економіки можна зустріти сьогодні як у підручниках та наукових статтях, так і у відповідних урядових документах.

При цьому стабілізація як ринкової, так і перехідної економіки зрештою в своїх загальних положеннях являє собою політику держави, спрямовану на досягнення стабільного рівня цін, повної зайнятості, а також забезпечення сприятливого клімату для економічного зростання. В класичному трактуванні це означає опрацювання та реалізацію політики держави щодо узгодження найважливіших макроекономічних проблем інфляції, безробіття та економічного зростання. Тобто оптимальною була б така політика стабілізації, яка б дозволяла досягти повної зайнятості, незмінних цін та економічного зростання одночасно, оскільки кожна з названих проблем у випадку її загострення може призвести до негативних явищ із складними соціальними наслідками.

Ця суто теоретично сформульована ціль політики стабілізації при більш ґрунтовному аналізі окремих її складових наштовхується на серйозні протиріччя. Так, залежність між інфляцією і безробіттям, що свого часу знайшла відбиття у всім відомій кривій Філіпса, по суті може знаходитися у взаємному протиріччі; тобто можна досягти низької інфляції, але за рахунок зростаючого безробіття (або навпаки). Такої класичної залежності між інфляцією та безробіттям може і не Існувати: можна отримати такі зміни в економіці, при яких будуть спостерігатись одночасне зростання як цін, так і безробіття. Крім того, відбуватиметься економічний спад. Такі зміни в економіці можливі не тільки теоретично, але й і відбувалися на практиці — бо саме те, що спостерігалося в 70—80 роках на Заході в реальному житті, дозволяло стверджувати, що кривої Філіпса не існує.

В умовах перехідної економіки внаслідок відсутності багатьох складових, що регулюють економічні стосунки як такі, що властиві суто ринковій економіці, відповідні процеси не мають явно вираженого характеру, тому в даній роботі ми не будемо далі вести аналіз вказаної залежності в фактичному плані.

Особливості феномену перехідної економіки полягають також в тому, що в умовах такої економіки проблема безробіття, особливо на першій стадії економічних перетворень, ще не переросла в одну з основних. Вона є тільки очікуваною. У зв'язку з тим, що централізована планова економіка функціонувала при так званій "повній зайнят