Банки як учасники ринку ціних паперів

Зміст

Вступ

1.Банки як учасники ринку цінних паперів

2. Сутність та види операцій банків з цінними паперами

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Функціонування відкритої ринкової економіки не можливо без стійких зв’язків між окремими її складовими. Активний розвиток економіки України останніх років обумовлює розвиток всіх її секторів, зокрема фінансового. Однак якщо окремі з них розвиваються більш високими темпами, то деякі не можуть показувати такі стійкі та високі темпи росту. Так, активність функціонування банків на фондовому ринку на сьогодні є одним з чинників, який вказує на успішність розвитку всієї економічної системи країни. У зв’язку з особливостями функціонування українського ринку цінних паперів діяльність комерційних банків справляє на його розвиток великий вплив. Комерційний банк – єдиний у ринковій економіці універсальний інститут посередництва, здатний виконувати все різноманіття операцій на фінансовому ринку країни, в тому числі і на його фондовому сегменті.

Банківська система через фондовий ринок забезпечує економіку необхідною кількістю засобів платежу за рахунок ефекту мультиплікатора і трансформує заощадження в інвестиції. Комерційні банки відіграють визначальну роль у розвитку фондового ринку України. А, отже, держава має об’єктивні передумови для широкомасштабного запровадження нових фінансових механізмів для вирішення даної проблеми. В роботі доведено, що одним із найефективніших методів вирішення питання щодо ефективного використання комерційними банками вільних коштів в ринкових умовах господарювання є саме перетворення їх в інвестиції. Зваживши на все це, проблему функціонування банків на ринку цінних паперів слід розглядати як одне із найважливіших політичних та економічних завдань, що постали нині перед нашою країною.

1. Банки як учасники ринку цінних паперів

У залежності від національного законодавства тієї чи іншої країни, історичних традицій і особливостей формування національних фондових ринків банки можуть відігравати на них різноманітну роль.

Основна теоретична і практична проблема тут полягає в тому, як розподілити ризики, що властиві звичайним “класичним” банківським операціям (депозитно-позиковим і розрахунковим), від ризиків, що виникають у зв'язку з тим, що банки беруть участь на фондовому ринку.

У світовій практиці відомо два підходи до проблеми сполучення звичайної банківської діяльності з діяльністю на ринку цінних паперів.

Згідно з першим — банкам забороняється займатись деякими видами професійної діяльності на ринку цінних паперів (брокерською, дилерською, організатора ринку), а також повинні бути суттєво обмежені окремі види непрофесійної діяльності як інвесторів (вкладення в недержавні цінні папери, крім дочірніх банківських і фінансових компаній).

Цей підхід застосовується в США, де розподіл універсальних банків на комерційні та інвестиційні на межі 30-х років XX ст. був запроваджений у відповідь на хвилю масових банкрутств банків. Причиною цих банкрутств була надмірна активність банків із вкладання залучених коштів клієнтів у державні цінні папери. Сувора економічна криза і депресія призвели до масових банкрутств компаній, як наслідок — до ланцюжка банкрутств банків. Свою роль зіграла також відсутність певного державного регулювання банківської інвестиційної діяльності, в тому числі суттєвих обмежень на таку діяльність. У результаті економічної кризи ринок цінних паперів і банківська система США були настільки зруйновані, ослаблені і дискредитовані, що довелось фактично спочатку перебудовувати систему державного регулювання фінансового ринку. На цьому фоні концепція розподілу банків на комерційні та інвестиційні (“Закон Гласса-Стігала”) була легко прийнята і протягом декількох десятиріч з успіхом вирішила поставлену задачу, а саме, захист коштів масових вкладників від ризиків, властивих інвестиціям у цінні папери.

Другий підхідстановить собою дозвіл банкам поєднувати звичайні банківські операції з більшістю операцій на ринку цінних паперів (як професійних, так і непрофесійних). Такий підхід переважає в європейських країнах і прийнятий як основний для майбутньої об' єднаної Європи. Згідно з цим підходом обмеження ризиковості банківських інвестиційних операцій повинно здійснюватись не кардинальними заходами прямого розподілу функцій, а шляхом ведення спеціальних “вбудованих” обмежень, дестимулюючих надмірні інвестиції банків у цінні папери, шляхом належного державного контролю за банківською діяльністю, а також надмірної уваги до проблеми конфлікту інтересів при операціях на фінансових ринках.

Із моменту зародження сучасної української банківської системи (кінець 80-х – початок 90-х років) законодавство дотримувалось іншого підходу — універсальності банків.

Отже, комерційні банки в Україні можуть здійснювати всі види діяльності та всі види операцій на ринку цінних паперів, які дозволені чинним законодавством, а саме:

- управління інвестиціями і фондами;

- брокерська та дилерська діяльність;

- розрахункове обслуговування учасників ринку цінних паперів;

- ведення реєстру та депозитарне обслуговування;

- консультаційна діяльність тощо.

Ринок цінних паперів – це система економічних відносин, пов’язаних з емісією, розміщенням, купівлею-продажем цінних паперів. За своєю структурою ринок цінних паперів є багаторівневим.

Так, на первинному ринк