Кредитні відносини між нбу і комерційними банками

КРЕДИТНІ ВІДНОСИНИ МІЖ НБУ І КОМЕРЦІЙНИМИ БАНКАМИ

4.1. ЕКОНОМІЧНА СУТНІСТЬ І ЗНАЧЕННЯ КРЕДИТІВ, ЩО НАДАЮТЬСЯ ЦЕНТРАЛЬНИМИ БАНКАМИ КОМЕРЦІЙНИМ БАНКАМ

Центральний банк є банком банків, кредитором в останній інс­танції, тобто тільки цей банк може задовольнити додаткову потребу економіки в кредитах. Якщо комерційні банки та інші кредитні установи використали всі можливості для збільшення або поповнення своєї ресурсної бази через рефінансування активів на фондовому ринку або на ринку міжбанківських кредитів, вони звер­таються до центрального банку.

У нашій країні кредитором в останній інстанції є Національний банк України. Проводячи відповідну грошово-кредитну політику, він може кредитувати комерційні банки через: закриті кредитні аук­ціони; операції РЕПО (купівля — продаж державних цінних паперів) і рефінансування інвестиційних операцій (вкладення коштів у векселі та акції суб'єктів підприємницької діяльності).

Економічна сутність кредитів Національного банку на макрорів­ні полягає в тому, що через кредитування комерційних банків та інших кредитних установ здійснюється емісія грошей в обіг і роз­ширюється обсяг сукупної грошової маси в економіці. Це створює умови для експансії кредитної діяльності банків.

На мікрорівні кредити Національного банку сприяють підтри­манню комерційними банками своєї ліквідності на необхідному рів­ні, зміні структури їхніх активів на користь позичкових операцій, а також розширенню, за необхідності, обсягу кредитної допомоги своїм клієнтам.

Кредити НБУ, які спрямовуються на цілі рефінансування, за чо­тири роки (1993—1996) набули значного розвитку. їх обсяг збіль­шився зі 112 млн грн. у 1993 р. до 474 млн грн. у 1996 р., тобто більш як у 4 рази. Особливо значним було зростання у 1995 р. Про­ти попереднього 1994 р. обсяг кредитів рефінансування НБУ зріс більш як у 3 рази і досяг 349 млн грн. проти 105 млн грн. Але у загальному обсязі кредитної емісії НБУ кредити комерційним бан­кам (рефінансування) становлять невелику частку. У 1995 р. — 7 %, 1996 — 6, 1997 — 8, 1998 р. — 5 %.

Національний банк також використовує свої кредити для розв'я­зання певних економічних завдань, зокрема для фінансового підтри­мання окремих галузей, здійснення санаційних заходів щодо деяких підприємств, реструктурування виробництва на користь продукції широкого вжитку тощо.

4.2. ЕВОЛЮЦІЯ КРЕДИТНИХ ВІДНОСИН НБУ З КОМЕРЦІЙНИМИ БАНКАМИ

З початку створення Національного банку України (1991 р.) кре­дитні відносини між ним і комерційними банками мали не рин­ковий, а суто адміністративний характер. НБУ здійснював кредит­ні емісії і спрямовував кошти на завершення розрахунків шляхом заліку взаємної заборгованості між підприємствами, на покриття дефіциту державного бюджету, надання кредитної допомоги під­приємствам окремих галузей державного сектора економіки. Це від­бувалося або безпосереднім кредитуванням НБУ окремих суб'єктів (кредити уряду, іншим органам державного управління), або через продаж ресурсів комерційним банкам (кредити на завершення роз­рахунків шляхом заліку).

Між комерційними банками ресурси розподілялися з урахуван­ням розміру статутного фонду, мережі банківських установ тощо.

Кредитні емісії здійснювалися відповідно до постанов Верховної Ради України, указів Президента України та рішень Кабінету Мініс­трів України. Наприклад, у 1992 р. кредитна емісія становила 1 трлн крб. і була спрямована на забезпечення заліків взаємної заборгова­ності підприємств, поповнення їхніх обігових коштів, фінансування сільськогосподарських підприємств тощо. У 1993 р. обсяги кредит­ної емісії збільшилися в ЗО разів і становили близько ЗО трлн. крб., 70 % яких через різні канали було спрямовано на фінансування аг­ропромислового комплексу.

Емісійні кредити надавалися в той час за пільговими процентни­ми ставками, які були значно нижчими, ніж темпи інфляції, що при­скорювало процес обезцінення грошей.

Після 1993 р. згідно з рішенням найвищих державних органів об­сяги кредитних емісій почали зменшуватися. Це дало змогу НБУ роз­почати запровадження економічно обгрунтованої системи регулюван­ня грошового ринку з відповідними інструментами і завдяки цьому стабілізувати грошово-кредитний ринок, інфляцію, а відтак — і вар­тість національних грошей. Поступово почали запроваджуватись опе­рації, спрямовані на підтримання ліквідності комерційних банків че­рез кредитні аукціони, ломбардне кредитування та операції РЕПО.

Кредити комерційним банкам для підтримання їхньої ліквідності до 1994 р. надавалися переважно опосередковано. Тобто відповідно до рішень законодавчих та виконавчих органів централізовані ці­льові кредити одержували безпосередньо клієнти (підприємства та організації). Такі кредити нерідко потрапляли неплатоспроможним клієнтам, які підтримувалися державою, і досить часто не поверта­лися. Це ускладнювало стан з ліквідністю комерційних банків і ви­магало нових емісійних кредитів.

Практика надання емісійних кредитів неплатоспроможним клі­єнтам була припинена із запровадженням у 1994 р. кредитних аук­ціонів, через які ресурси надходили в комерційні банки, далі — в економіку. У 1995 р. НБУ відмовився від кредитування суб'єктів господарювання, що також сприяло зміцненню економічних відно­син з комерційними банками. НБУ припинив також виділення ресу­рсів комерційним банкам для кредитування на пільгових умовах, тобто під пільгову процентну ставку.

З