Демократія як форма організації суспільства

Реферат

ДЕМОКРАТІЯ ЯК ФОРМА ОРГАНІЗАЦІЇ СУСПІЛЬСТВА

Термін «демократія» у перекладі означає «народовладдя». Він народився близько 2,5 тисяч років тому у старогрецьких Афінах. Сьогодні немає одностайності з приводу авторства цього терміну. Одні вважають, що до громадсько-політичної лексики його ввів Фукідід, інші – Геродот. Однозначною є лише відповідь на питання: хто першим почав розвивати ідею про громадську рівність? Це був Протагор.

Проте уже за часів Протагора, Фукідіда і Тразимаха це поняття витлумачувалося по-різному. Усю різноманітність витлумачень демократії можна згрупувати у декілька традиційних теорій демократії.

Теорія безпосередньої демократії – стверджує гомогенність, збіг інтересів носіїв влади і підвладних. Розглядає демократію як лад, за якого в управлінні беруть участь всі та безпосередньо через опитування, тощо. Найкомпактніше зміст безпосередньої демократії передав 16-й президент США А.Лінкольн у формулюванні «Демократія – це правління народу , через народ, і для народу.»

Проте навіть у етнічних, демократичних Афінах цей ідеал так і не був втілений. Адже демос становив меншість жителів. До числа суб’єктів політичних рішень не включали опору – теж вільних громадян, а тим більше, рабів.

Однак проблема демократичної єдності суспільства має не тільки кількісний, але і якісний вимір. Ось що писав глава відомої у XVIIIст. гетингенської школи славістів А. фон Галер про порядки у Запорозькій Січ: «У ній всі рівні, і голос недосвідченого молодика має ту ж вагу, що і голос сивочолого воїна, який 50 років брав участь у війнах свого народу і як полководець не раз приводив його до перемоги.»

Нарешті чисельне примноження суспільства дуже ускладнює та робить занадто дорогими форми прямої, безпосередньої демократії.

Варто додати, що ускладнення суспільного життя веде то того, що для вирішення суспільних справ уже недостатньо практичного досвіду, здобутого у труді та боях – потрібні спеціальні знання, спеціальна підготовка.

На цей аспект проблеми вказала теоретикам історична практика початку Нового часу: Реформація а слідом за нею і Англійська революція проголосили знову (після епохи середньовіччя) божественне право народу на правління. Але у ході революції це божественне право було використане для встановлення диктатури. Нарешті теорія безпосередньої демократії не вирішує проблеми охлократії, влади натовпу. Вона взагалі ігнорує проблему тиску на відповідальних громадян і влади маргіналізованих та люмпенізованих верст суспільства. Так які своїм проводирем обирають «человека из народа», Шарикова, а Сократа примушують випити цикуту.

Наукова критика ідеї безпосередньої демократії привела до виникнення ідеї представницької демократії, репрезентованої депутатами, парламентами. Теорія представницької демократії – розглядає демократію не як владу народу, а як владу за згодою народу: коли члени співтовариства залишаються джерелом влади і мають право ухвалювати рішення, але реалізують це право через обраних ними представників.

Як певний компроміс між названими теоріями було запропоновано теорія плебісцитарної демократії. Її прихильники пропонують найвагоміші питання суспільного життя вирішувати всенародним голосуванням. Питання ж поточного управління суспільними справами вирішувати через обраних представників.

Незважаючи на варіант плебісцитарної демократії, ідея демократії розвивлося насамперед у рамках теорії представницької демократії.

На ґрунті представницької демократії сформувалися такі традиційні теорії демократії як: теорія конституційної демократії. Відповідно до її засад коли владу здійснюють виборні представники. Спочатку навіть малися на увазі феодальні володарі. Проте ця влада обмежена конституцією, яка встановлює межі повноважень, захищає права меншин і громадян.

Теорія конкурент демократії, в свою чергу, тлумачить демократію як конкуренцію владних інтересів із пріоритетом більшості і гарантуванням прав меншості

У її межах сформувалася:

а) Теорія плюралістичної демократії - згідно з якою, політична система розглядається як певний баланс сил між конфліктуючими економічними, професійними, релігійними, етнічними та іншими угрупованнями, кожне з яких через свої групи тиску впливає на формування політичного курсу, проте жодне не має монополії на владу.

б) Теорія елітарної демократії - розглядає демократію, як наслідок конкуренції владних еліт, що виборюють мандат народу на управління суспільством і, виборюючи його, мусять правити в інтересах народу.

в) Теорія корпоративної демократії. Вона визнає наявність центрів сили поза державною владою. Проте їх діяльність є конструктивною із точки зору впливу на формування і проведення політики, якщо корпорації не конкурують, а ієрархічно підпорядковані одна одній і знаходяться під контролем держави.

Усі перераховані теорії конкурентної демократії передбачають конкуренцію за владу чи із носіями влади.

Оригінальною стосовно них є теорія поліархії, запропонована Р.Далом, замість єдиного центру суверенної влади він пропонує множинність таких центрів, жоден із яких не може бути повністю суверенним. На його думку, система диспестної (розсіяної) влади є набагато ближчою до недосяжного ідеалу демократії, ніж демократичними механізмами встановлена влада не багатьох, що завжди ближче до диктатури.

Якщо усі попередні теорії турбувалися, насамперед, проблемою участі гром