Виникнення та еволюція світової політичної думки

РЕФЕРАТ

Виникнення та еволюція світової політичної думки

План

1. Суспільно-політичні уявлення давнього світу

2. Політична думка Нового часу

3. Політичні вчення Заходу ХХ ст.

1. Суспільно-політичні уявлення давнього світу

Появі політології як науки передував тривалий процес накопичення знань про людину, її взаємовідносини із соціумом. Спостереження над організованою діяльністю людей, об'єднаних загальними цілями, завданнями та інтересами, відображали реальну боротьбу різних суспільних сил в конкретних соціокультурних, історичних національних, географічних умовах тієї чи іншої країни, що і зумовило строкатість політичної думки у світовому контексті.

Зародження та розвиток політичних ідей є складним, багатовіковим процесом злетів і падінь, набуття і поглиблення політичних знань, їх витоки сягають сивої давнини і пов'язані з процесами соціально-класової диференціації ранніх суспільств, виникненням перших державних утворень. Адже соціально-політичні ідеї віддзеркалюють реальні процеси суспільного розвитку. Характерною особливістю політичної думки цього періоду є те, що вона зазнавала впливу міфологічних та релігійних уявлень. Звідси і твердження про божественне походження влади і держави. Це стосується як єгипетської, шумерської, так і давньоіндійської (закони ману) політичної думки. Наприклад, єгиптяни вважали, що ключ до проблем функціонування державної влади, справедливості, правосуддя перебуває в руках богині істини і порядку Маат. З часом зявляється розуміння природно-божественного походження справедливості, якій повинні відповідати дії суддів-жерців та звичаї, закони, адміністративні рішення, інші правила поведінки. Суспільство уявлялося єгиптянам як піраміда, верхівка якої – боги і фараони, підніжжя – народ. Між ними – жерці, знать, чиновники.

Певний відхід від міфологічних уявлень характерний для давньокитайських мислителів. Вони чи не найперші в історії політичних учень ставили політичні доктрини на земну основу. Давньокитайська політична думка представлена такими основними течіями, як конфуціанство, моїзм, легізм, даосизм. Так, визначний мислитель Стародавнього Китаю Конфуцій (551-479 pp. до н.е.) розглядав державу як велику сім'ю, де влада імператора уподібнювалася владі батька. Благо народу було основною метою державної адміністрації. Конфуцій усі недоліки у житті суспільства пояснював поганими звичками людей, а головною метою державної політики проголошував виховання добрих звичок.

Вагомий внесок у розвиток політичної теорії зробили представники політичної думки Стародавньої Греції. Вони вивели людський розум на якісно новий рівень осмислення політичного життя, виявлення певних закономірностей його розвитку, поклали початок майже всім пізнішим політичним теоріям. Величезна роль у розвитку політичних ідей античності належить Платону (427-347 pp. до н.е.) і Аристотелю (384- 322 pp. до н.е.), які сформулювали низку універсальних принципів, дали класифікацію типів державного устрою, обгрунтували політичну сутність людини, право народу на законодавчу владу, місце і роль держави в суспільстві, заклали концептуальні засади теорій правової держави та розподілу влад, розробили концепцію ідеальної справедливої держави тощо. Зокрема Аристотель розглядав державу як сукупність громадян, а найкращими формами державного управління вважав ті, де правителі турбуються про загальне благо (монархія, аристократія, політія). Ідеальна форма держави – це політія, де панує закон, всі громадяни дотримуються рівності. Аристотель – прихильник приватної власності.

Досить плідним виявився античний погляд на політику як сферу здійснення загальних справ, спосіб управління ними, спосіб захисту спільних інтересів. Розкриваючи роль політики в суспільному житті Аристотель підкреслював, що політика має відігравати морально-виховну роль, щоб полегшити досягнення справедливості. Інструментом політики, за Аристотелем, є держава, а державним благом – справедливість. Політика покликана облагородити поведінку людини, забезпечивши панування розуму над нею.

Багато спільного з політичними вченнями Стародавньої Греції мали політичні вчення Стародавнього Риму, оскільки вони сформувалися на основі філософських шкіл попереднього періоду. Важливе місце в історії суспільно-політичної думки Стародавнього Риму належить Тулію Цицерону (106-43 pp. до н. е.), Луцію Антею Сенеці (4 р. до. н. е.). На думку Т. Цицерона, якби люди жили за Н заповітами і звичаями батьків, то держава могла би стати вічною. Він твердить, що держава є штучним утворенням, "народним встановленням", а також визнає рівність всіх людей від природи і можливість досягнення мудрості кожним, хто одержить освіту. Що стосується соціальних відмінностей між людьми, то вони існують через наявність приватної власності, яка виникає не від природи, а на базі давнього володіння нею, або ж володіння за законом і згодою.

Л. Сенека був представником римського стоїцизму. Він розробляє переважно морально-етичні проблеми, правильне розв'язання яких забезпечує спокій і непорушність суспільства. Його ідеї мали великий вплив на формування християнської ідеології.

Падіння Римської імперії (476 р.) поклало початок історії середніх віків. Йде процес становлення і розвитку феодальних відносин, різкого розшарування суспільства на феодалів і феодально залежних землеробів, скотарів, виноградарів. Політична думка цього п