Політичні режими

“ПОЛІТИЧНІ РЕЖИМИ”

Навчальна література:

1. Конституція України. – К., 1996.

2. Політологія: підручник для курсантів вищих навчальних закладів Збройних Сил України / За заг. ред. В.Ф. Смолянюка. – 1- е видання. – Вінниця: НОВА КНИГА. – 2002. (С. 42-180).

3. Політологія: посібник для студентів вищих навчальних закладів / За редакцією О.В. Бабкіної, В.П. Горбатенка. – К.: «Академія», 2000. (С. 168-193).

4. Демчук П.О. Політологія Підручник для слухачів і курсантів ВВНЗ МОУ. – К.: КВГІ, 1998.

5. Юрій М.Ф. Основи політології: Навч. Посібник. – К.: «Кондор», 2003. (С. 214-240).

6. Закон України „Про основи національної безпеки України” / Відомості Верховної Ради. – №39. – 2003.

Основою політики є влада. Вона представлена державою, його установами і ресурсами. Влада сприяє ефективному задоволенню загальнозначущих, групових і часток інтересів. З цієї причини вона виступає головним об’єктом боротьби і взаємодії груп, партій, рухів, держави, індивідів.

Тип влади визначається панівним в країні політичним режимом.

Політичний режим ( від франц. „regime” – державний, суспільний устрій, спосіб правління) – це концентрована характеристика системи, що функціонує з позицій конкретно-історичних принципів її легітимності.

Виділяється чотири типи політичних режимів (типи влади):

- тоталітарна влада;

- авторитарна влада;

- ліберальна влада;

- демократична влада.

Тоталітаризм (від лат. „totalitas” – повнота, цільність, тобто всезагальність влади) – політичний режим, державний лад, що здійснює абсолютний контроль над всіма сферами суспільного життя. Основні риси тоталітарної політичної системи: загальна ідеологія, монополія однієї політичної партії, контроль над економікою, організований терор і переслідування інакомислячих та ін. Основний принцип: „заборонено все, крім того, що наказано”.

Тоталітаризм поділяється на такі види:

- Тоталітаризм правого толку . Спрямований на зміцнення існуючих порядків в суспільстві, зосереджується на звеличуванні держави. Наприклад: Німеччина часів Гітлера, Італія часів Муссоліні.

- Тоталітаризм лівого толку. Ставить метою докорінне перетворення соціально-економічної структури суспільства. Наприклад: Китай часів економічних реформ Ден Сяо Піна, Камбоджа (Кампучия), СРСР 20-х років часів НЕПу.

Авторитаризм – політичний режим, встановлений або нав’язаний такою формою влади, що концентрується в руках однієї людини або в окремому органі влади і знижує роль інших, передусім, представницьких інститутів (асоціацій, об’єднань, союзів тощо ), формалізація і вихолощування справді організаційного і регулятивного змісту політичних процедур та інститутів, що зв’язують державу і суспільство. Для авторитарної влади характерно: носієм влади виступає одна людина, або група осіб; виникнення неконтрольованих владою незалежних профспілок, молодіжних організацій, політичних структур; усіляке заохочення людей до трудової активності; наявність жорсткої податкової політики; опора на силові структури. Основний принцип: „дозволено все, крім політики”.

В сучасному світі авторитарні режими мають ряд різновидностей : теократичний (Іран після 1979 р.); неототалітарний режим в умовах існування масових політичних партій (Мексика); військове правління , за якого політична діяльність або взагалі заборонена, або обмежена; персоніфікований режим, коли влада належить лідеру без сильних інститутів влади, за винятком поліції (Саддам Хусейн в Іраку).

Ліберальний режим – це режим, коли еволюційні процеси порушують лише верховні політичні аспекти суспільного ладу. В умовах цього політичного режиму зберігається пріоритет за суспільною власністю на засоби виробництва, допускається діяльність політичних партій, що становлять весь спектр групових інтересів. Цей режим мав місце в країнах Західної Європи, де до влади приходили соціалісти (Швеція, Фінляндія, Франція). Але ініціювавши бурхливий розвиток політичних свобод, гласності, врахування суспільної думки, альтернативних політичних і державних структур, ліберальний режим зазнає крах у сфері економіки – її ефективність різко впала вже при перших кроках націоналізації. Основний принцип: „дозволено все, що не веде до зміни влади”.

Демократія ( від грець. ”demos” – народ і „cratos” – влада ) – народовладдя – одна з основних форм правління. Характеризується визнанням народу вищим джерелом влади, вибірністю основних органів держави, рівноправністю громадян і, насамперед, рівністю їх виборчих прав, підпорядкуванням меншості більшості при прийнятті рішень, соціальною і політичною свободою. Спирається на принцип розподілу влади і взаємних противаг законодавчої, виконавчої, судової влади і являється їх продуктом. Демократичний режим реалізується через дві форми демократії: представницьку і безпосередню . Представницька форма – основна форма здійснення державної влади, коли через конкретних осіб і виборні органи громадяни здійснюють своє конституційне право брати участь у політичному житті суспільства. Система таких органів є народне представництв